ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 травня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Романюка Я. М., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіна Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Онопенко В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Таран Т. С., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2011 року, встановив:

У квітні 2009 року публічне акціонерне товариство "Дочірній Банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно боргу за кредитним договором. Позивач зазначав, що 25 квітня 2008 року ним було укладено з відповідачем ОСОБА_1 кредитний договір, за яким останньому надано в кредит 2800000 доларів США на строк до 25 квітня 2015 року під 14 % річних з обов'язком повернення його щомісячно частинами відповідно до погодженого графіку. Серед іншого договором було передбачено право банку вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів в разі прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту. Також 25 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором банком було укладено з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори поруки. Посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_1 з листопада 2008 року чергових платежів щодо повернення кредиту не вносить та ні він, ні поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 його вимоги про дострокове повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів не виконали, позивач просив стягнути солідарно з усіх відповідачів - позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 3086364,74 доларів США заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2011 року, позов задоволено.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати зазначену вище ухвалу касаційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові до поручителів і звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказують, що на відміну від ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 жовтня 2009 року як суду касаційної інстанції в цій справі суд касаційної інстанції зробив висновок, що умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором свідчить про встановлення сторонами договору поруки строку дії поруки, а оскільки кредитна заборгованість позичальником не погашена, то порука не припинилася.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1, ОСОБА_4 на підтримання заяви та представників ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" Проценко І. В. та Шило Н. Є. на її заперечення, перевіривши наведені заявниками доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із заявою про перегляд судового рішення Верховним Судом України, суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про стягнення всієї суми кредиту, процентів за користування ним та пені солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що банк відповідно до закону та умов договору у зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_1 повернення чергової частини кредиту правомірно пред'явив вимогу до позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, відтак, позичальник повинен сплатити зазначені вище суми, а оскільки порука ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не припинилася, то є підстави і для їх солідарної з позичальником відповідальності.

Такий висновок є правильним.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судом встановлено, що 25 квітня 2008 року ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" з відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким останньому надано в кредит 2800000 доларів США на строк до 25 квітня 2015 року під 14 % річних з обов'язком повернення його частинами помісячно згідно з погодженим сторонами графіком.

Тоді ж 25 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором банком було укладено договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за якими останні зобов'язалися відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 всіх своїх зобов'язань за кредитним договором. Серед іншого згідно з п. 2.1 договорів поруки порукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було забезпечено також і зобов'язання позичальника ОСОБА_1 щодо повернення суми кредиту достроково у випадках, передбачених законодавством та договором.

На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Судом також встановлено, що з листопада 2008 року позичальник ОСОБА_1 припинив внесення чергових щомісячних платежів щодо повернення кредиту.

У зв'язку з цим в лютому 2009 року банк пред'явив вимогу до позичальника ОСОБА_1, а в березні 2009 року - до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дострокове повернення всієї суми позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Встановивши, що пред'явлена банком в лютому 2009 року вимога до позичальника ОСОБА_1 про дострокове повернення частини позики останнім не виконана, та що банк пред'явив таку ж вимогу в березні 2009 року до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а в квітні 2009 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернувся із зазначеним позовом до суду, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що порука поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не припинилася.

Разом з тим, посилання заявників на незаконність умови договорів поруки про її припинення після повного виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за укладеним з банком кредитним договором є встановленим сторонами договору поруки строком дії поруки, є правильним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

В той же час, оскільки інше тлумачення судом зазначеної умови договорів поруки не призвело до неправильного вирішення справи по суті, то в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись п. 1 ст. 355, ч. 1 ст. 3604, п. 1 ч. 1 ст. 3603 ЦПК України, в редакції, чинній до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України" від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI (Закон N 3932-VI), Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Я. М. Романюк

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

А. І. Редька

 

Ю. Л. Сенін

 

Т. С. Таран

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали