Додаткова копія: Про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

19.12.2018 р.

Справа N 359/3435/15-ц

 

Провадження N 61-34448св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", відповідач - ОСОБА_2, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О., встановив:

У пункті 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до кредитного договору від 21 серпня 2008 року відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", надано ОСОБА_2 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 25000 доларів США, строком до 21 серпня 2018 року зі сплатою 14,35 % річних, а позичальник зобов'язалася належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку, а також виконати всі інші зобов'язання у порядку та строки визначені договором.

Вказувало, що відповідачем не виконувалися умови договору, а саме тривалий час не здійснювалася щомісячна сплата кредиту, у зв'язку з чим станом на 02 лютого 2015 року заборгованість по кредиту становить 14216,87 доларів США, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 1049,40 доларів США. Також відповідачем не виконувалися умови щодо сплати відсотків та станом на 02 лютого 2015 року заборгованість по сплаті відсотків становить 1542,74 доларів США. Пеня за невчасну сплату кредиту та погашення відсотків становить 2002,70 доларів США.

Ураховуючи наведене, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь достроково заборгованість за кредитним договором від 21 серпня 2008 року у розмірі 17762,31 доларів США (286807,95 грн.), яка складається із: заборгованості за кредитом - 14216,87 доларів США (229559,74 грн.), заборгованості по сплаті відсотків - 1542,74 доларів США (24910,62 грн.), пені за невчасну сплату кредиту та погашення відсотків - 2002,70 доларів США (32337,59 грн.) та витрати на оплату судового збору.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2017 року у складі судді Вознюка С. М. у задоволенні позову ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу надання кредиту відповідачу у сумі та валюті, визначеній умовами кредитного договору. Отже, не підтверджено право вимоги виконання боргового зобов'язання відповідачем. Також підставами для відмови у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав відсутність у позивача генеральної або індивідуальної ліцензії, а також те, що строк позовної давності сплинув у 2012 році, так як прострочена заборгованість у відповідача виникла у 2009 році та банк з цього часу міг звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав, у той час як звернувся тільки у 2015 році.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 21 серпня 2008 року у сумі 15759,61 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 14216,87 доларів США; заборгованість по сплаті відсотків - 1542,74 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" пеню за невчасну сплату кредиту та відсотків у розмірі 32337,59 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" витрати по оплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у сумі 6022,96 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору, а саме не здійснюється щомісячна сплата кредиту, у зв'язку з чим станом на 02 лютого 2015 року виникла заявлена банком заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому суд стягнув усю заявлену банком заборгованість, вказавши, що відповідач 08 січня 2014 року здійснила погашення кредиту на суму 394 доларів США, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк позовної давності є хибним, оскільки не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Апеляційний суд також відхилив доводи відповідача про те, що нею був отриманий кредит у сумі 24500 доларів США, оскільки відповідно до умов кредитного договору від 21 серпня 2008 року, а саме пункту 1.1.1 сума кредиту становить 25000 доларів США, а відповідно до пункту 1.3.1 позичальник сплатив комісію за надання кредиту у сумі 500 доларів США. Суд зазначив, що даних про те, що позичальником у судовому порядку оскаржувався пункту 1.3.1 кредитного договору матеріали цивільної справи не містять, тому її доводи про неотримання кредиту у сумі 25000 доларів США, є безпідставними.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не вказав, якими саме доказами підтверджується виконання банком обов'язків за кредитним договором від 21 серпня 2008 року та факт сплати нею комісії у сумі 500 доларів США.

Вважає, що до вимог банку сплинув строк позовної давності, чому апеляційним судом не надано належної оцінки.

Вказує, що наданий банком розрахунок заборгованості не узгоджується, як з випискою по рахунку, так і з первинними бухгалтерськими документами.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 серпня 2008 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", надано ОСОБА_2 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 25000 доларів США, строком до 21 серпня 2018 року із сплатою 14,35 % річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, і виконати всі інші зобов'язання у порядку та строки визначені договором.

ОСОБА_2 не виконувалися вищезазначені умови договору, а саме не здійснювалася належним чином щомісячна сплата кредиту, у зв'язку з чим станом на 02 лютого 2015 року заборгованість по кредиту становить 14216,87 доларів США, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 1049,40 доларів США.

Також відповідачем не виконуються умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та станом на 02 лютого 2015 року заборгованість по сплаті відсотків становить 1542,74 доларів США, а також пеня за невчасну сплату кредиту та погашення відсотків - 2002,70 доларів США.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору, а саме не здійснюється щомісячна сплата кредиту, у зв'язку з чим станом на 02 лютого 2015 року виникла заявлена банком заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому апеляційний суд стягнув весь розмір заборгованості, вказавши, що відповідач 08 січня 2014 року здійснила погашення кредиту на суму 394 доларів США, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк позовної давності є хибним, оскільки не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без повного та всебічного дослідження усіх обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

У пункті 3 частини першої статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, аналіз цих норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України: від 25 травня 2016 року у справі N 6-1138цс15 (Постанова N 6-1138цс15); від 03 вересня 2014 року у справі N 6-100цс14 (Постанова N 6-100цс14), відповідно до якого за правилами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Представник відповідача у суді першої інстанції звертався до суду із заявою про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності до усіх вимог банку, тобто і до вимог про стягнення неустойки (том 2, а. с. 48-50).

Апеляційний суд не врахував наведених вище норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду України й стягнув з ОСОБА_2 заявлену банком пеню за весь заявлений період, який перевищує один рік.

Крім того, апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що нею був отриманий кредит у сумі 24500 доларів США, оскільки відповідно до умов кредитного договору від 21 серпня 2008 року, а саме пункту 1.1.1 сума кредиту становить 25000 доларів США, а відповідно до пункту 1.3.1 позичальник сплатив комісію за надання кредиту у сумі 500 доларів США. Суд зазначив, що даних про те, що позичальником у судовому порядку оскаржувався пункту 1.3.1 кредитного договору матеріали цивільної справи не містять, тому її доводи про неотримання кредиту у сумі 25000 доларів США, є безпідставними.

Вказаний висновок апеляційного суду також є передчасним.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі N 6-2071цс16 (Постанова N 531/648/15-ц, 6-2071цс16).

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16 (Постанова N 6-1746цс16) вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суд не надав належної правової оцінки тому, за що була встановлена комісія банком у пункті 1.3.1 кредитного договору. Не дослідив, чи була комісія встановлена за дії, які банк вчинив з метою встановлення правовідносин з відповідачем, тобто здійснив на власну користь, чи є відповідна умова кредитного договору нікчемною та чи повинен був банк враховувати вказану суму коштів при розрахунку заборгованості відповідача за кредитом та відсотками.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що сума у 500 доларів США була сплачена відповідачем одразу при отриманні кредиту, а банк нараховував відсотки за користування кредитом починаючи з першого платежу на суму 25000 доларів США, а не 24500 доларів США, які були реально отримані позичальником, та не надав правової оцінки поданому банку розрахунку заборгованості.

Апеляційний суд не врахував наведеного та стягнув з ОСОБА_2 заборгованість за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами у повному обсязі.

Отже, апеляційний суд у порушення вимог статей 212 - 214, 316 ЦПК України 2004 року не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, зазначених обставин та вимог закону не врахував, дійшовши передчасного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у тих розмірах, які були заявлені банком.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Д. Д. Луспеник

Судді:

Б. І. Гулько

 

Є. В. Синельников

 

С. Ф. Хопта

 

Ю. В. Черняк




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали