ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

05.12.2002 р.

Справа N 6-9582кс02


У жовтні 2001 р. С. звернувся до суду з позовом до ВАТ про стягнення заробітної плати, мотивуючи позовні вимоги тим, що при звільненні з роботи відповідач не виплатив усіх належних йому грошових сум.

Рішенням місцевого суду від 30 січня 2002 р. в задоволенні позову було відмовлено.

У поданій касаційній скарзі С. просив скасувати судове рішення, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи С. у задоволенні позову, суд виходив з безпідставності його вимог. До того ж суд вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП.

Між тим зазначені факти встановлені судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Так, визнаючи вимоги позивача безпідставними у зв'язку з їх недоведеністю, суд, усупереч вимогам статей 40, 203 ЦПК, не врахував доводи С. про відсутність його підпису в розрахунково-платіжній відомості чи іншому розрахунковому документі відповідача на підтвердження отримання заробітної плати і не застосував до спірних правовідносин положення Порядку ведення касових операцій у народному господарстві України, затвердженого постановою Правління НБУ від 2 лютого 1995 р. N 21 (з наступними змінами), який діяв на час вирішення спору і передбачав у пунктах 11 - 14, що видачу грошей особі (оплата праці тощо) необхідно здійснювати за видатковими касовими документами лише на підставі особистого підпису особи чи за дорученням, про що робиться відмітка. Відсутність розрахункових документів з підписом працівника на підтвердження отримання заробітної плати є доказом невиплати йому грошових сум.

Що ж стосується висновку суду про пропуск позивачем строку позовної давності, то він суперечить нормі матеріального права - ст. 233 КЗпП у редакції Закону від 11 липня 2001 р., відповідно до якої в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу С. задовольнила, рішення місцевого суду від 30 січня 2002 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали