ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03.04.2002 р.

Справа N 6-4318кс01


У серпні 1996 р. Ж. звернулась до суду з позовом до Х. С. про стягнення заробітної плати. Позивачка мотивувала свої вимоги тим, що відповідач - суб'єкт підприємницької діяльності, з яким вона перебувала у трудових правовідносинах, усупереч вимогам статей 94, 116 КЗпП не виплатив їй належну заробітну плату.

Рішенням районного суду від 17 травня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах обласного суду від 15 червня 2000 р., позов задоволено частково.

У касаційній скарзі Ж., посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати ці рішення та постановити нове рішення.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що позивачка протягом II кварталу 1996 р. працювала реалізатором товарів у кіоску, який належав Х. Н. - матері відповідача, після смерті якої 22 серпня 1999 р. він прийняв спадщину.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що заробітна плата позивачки за весь квартал склала 32 грн., за затримку якої відповідач з урахуванням отриманої заробітної плати за іншим місцем роботи, відповідно до ст. 117 КЗпП повинен сплатити 240 грн.

Проте Судова палата визнала, що зазначені факти встановлені судом з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Установивши заробітну плату позивачки за квартал (три місяці) в сумі 32 грн., у зв'язку з чим середньомісячна склала 10 грн. 67 коп., суд водночас при стягненні середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні виходив із того, що розмір цього заробітку становить 32 грн.

Крім того суд не дав оцінки розміру встановленого місячного заробітку позивачки з точки зору дотримання вимог статей 2, 3, 9, 21, 95 КЗпП, статей 3, 8, 22 Закону "Про оплату праці", відповідно до яких розмір заробітної плати працівника не може бути нижчим від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого державою.

Усупереч вимогам статей 40, 62, 202, 203 ЦПК суд також не дав оцінки доводам позивачки та наданим нею доказам про те, що фактично вона працювала у відповідача з 1 вересня 1995 р. до 27 липня 1996 р., у тому числі в липні - 27 робочих днів.

Оскільки суд постановив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу Ж. задовольнила, рішення районного суду від 17 травня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах обласного суду від 15 червня 2000 р. скасувала, справу передала на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали