ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

09.04.2003 р.

Справа N 6-13500кс02


У лютому 2002 р. С. звернувся до суду з позовом до міжгалузевого комбінату комунальних підприємств про стягнення заробітної плати на день звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також про відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що перебував із відповідачем у трудових відносинах. 5 листопада 2001 р. при звільненні з роботи за згодою сторін йому не виплатили заробітну плату в сумі 1224 грн. 33 коп., не оплатили роботу у святкові й вихідні дні в сумі 265 грн. 76 коп. З урахуванням цього позивач просив стягнути, крім зазначених сум, компенсацію за втрату частини заробітної плати в сумі 96 грн. 59 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 1299 грн. 50 коп., 262 грн. на оздоровлення та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Рішенням районного суду від 12 квітня 2002 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 10 липня 2002 р., позов задоволено частково - стягнуто на користь С. заробітну плату в сумі 1227 грн. 33 коп., а також 265 грн. 76 коп. і компенсацію втрати частини заробітку в сумі 96 грн. 59 коп., у решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі С., посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати судові рішення в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та коштів на оздоровлення і постановити рішення про задоволення позову.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи позивачеві у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходив із відсутності вини відповідача, оскільки коштів на виконання судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати у підприємства не було.

Проте Судова палата з таким висновком не погодилася, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснив, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а в разі його проведення до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд, у порушення вимог ст. 40 ЦПК, не перевірив твердження відповідача про неможливість своєчасної виплати заробітної плати позивачеві при звільненні його з роботи в листопаді 2001 р. Довідка, на яку послався суд, свідчить лише про те, що з липня 1999 р. до виконавчої служби надходили виконавчі документи про стягнення з комбінату комунальних підприємств на користь працівників заборгованості із заробітної плати, які виконувалися шляхом звернення стягнення на кошти боржника. Даних про те, що всі кошти, які мав відповідач, перераховувалися на рахунок виконавчої служби, у тому числі й на день звільнення позивача, в матеріалах справи немає.

Таким чином, суд, у порушення вимог ст. 202 ЦПК, визнав відсутність у відповідача коштів обставиною, що звільняє його від відповідальності за ст. 117 КЗпП.

Оскільки порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу С. задовольнила частково, рішення районного суду від 12 квітня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду від 10 липня 2002 р. в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувала і справу в цій частині направила на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті судові рішення залишила без зміни.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали