ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

30.01.2002 р.

Справа N 6-6225кс01


У грудні 1998 р. А. звернувся до суду з позовом до Шахти про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що у вересні 1998 р. він був звільнений з роботи, однак при цьому відповідач не провів із ним розрахунку.

Ухвалою міського суду від 3 червня 1999 р., залишеною без змін ухвалою обласного суду від 5 липня 1999 р., провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі А. просив скасувати постановлені у справі ухвали, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ст. 227 ЦПК, суд виходив з того, що ухвалою арбітражного суду області від 27 квітня 1998 р. було порушено справу про банкрутство Шахти, а тому справа за позовом А. не підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції, позивач може звернутися до арбітражного суду із заявою щодо матеріальних претензій до боржника.

Проте Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала, що такий висновок суду суперечить нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до Закону від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитором вважається юридична або фізична особа, яка має в установленому порядку підтверджені документами вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби й інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Шахтою виник трудовий спір щодо наявності заборгованості із заробітної плати та підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також щодо відшкодування моральної шкоди, і за змістом наведеного Закону позивач іще не вважається кредитором.

Відповідно до положень гл. XV КЗпП порушення справи про банкрутство юридичної особи не позбавляє її працівника права звернутися із заявою в органи з розгляду трудових спорів, у тому числі в районний (міський) суд.

За таких обставин суд, закриваючи провадження у справі, неправильно застосував п. 1 ст. 227 ЦПК.

Тому судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, керуючись статтями 334, 336 ЦПК, касаційну скаргу А. задовольнила, ухвалу міського суду від 3 червня 1999 р. та ухвалу обласного суду від 5 липня 1999 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали