ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 15 листопада 2006 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Тітова Ю. Г., суддів: Прокопчука Ю. В., Патрюка М. В., Костенка А. В., Лященко Н. П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ) "Харківська бісквітна фабрика" про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, встановила:

У листопаді 2003 року ОСОБА_1. звернувся з указаним позовом, мотивуючи його тим, що працював у відповідача контролером служби комерційної безпеки з погодинною оплатою праці. У 2001 році кількість відпрацьованих ним надурочних годин збільшилась, однак відповідач не оплачує роботу в надурочний час відповідно до ст. 106 Кодексу законів про працю України, вважаючи, що він є працівником з ненормованим робочим часом. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив про задоволення позовних вимог.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2004 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що оплата праці позивача здійснювалася відповідно до норм чинного законодавства.

Такі висновки вважала обґрунтованими і судова колегія з цивільних справ апеляційного суду, залишаючи рішення без змін.

Проте, погодитися з такими висновками не можна.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача контролером служби комерційної безпеки. Згідно укладеного з ним контракту йому був встановлений підсумковий облік робочого часу з оплатою 2 грн. 65 коп. за годину роботи.

Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Згідно ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за облікований період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Статтею 106 КЗпП України передбачено, що оплата праці в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд зазначені норми закону не врахував та, в порушення вимог ст. ст. 15, 202 ЦПК України (1963 року) з достатньою повнотою не з'ясував, яку кількість часу відпрацював позивач понад встановлену ст. 50 КЗпП України норму тривалості робочого часу, маючи на увазі, що ця робота вважається надурочною та оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Ю. Г. Тітов

Судді:

М. В. Патрюк

 

Ю. В. Прокопчук

 

Н. П. Лященко

 

А. В. Костенко





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали