ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10.01.2012 р.

Справа N 16/5005/7051/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Кочерової Н. О., суддів: Самусенко С. С., Саранюка В. І., розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2011 року у справі N 16/5005/7051/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовом державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради про стягнення 218308,95 грн. (за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_1 дов. від 01.01.2012, від відповідача: не з'явилися), встановив:

У травні 2011 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів у сумі 86530,96 грн.

У липні 2011 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 218308,95 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів з 1 січня по 1 липня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при перевезенні пільгових категорій пасажирів залізниця понесла збитки, які підлягають відшкодуванню Управлінням праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради, як розпорядником бюджетних коштів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2011 року (суддя Т. В. Загинайко) позов задоволено.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради 218308,96 грн. збитків та судові витрати.

Рішення мотивоване обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2011 року (судді: С. Г. Антонік - головуючий, А. К. Дмитренко, А. Є. Прокопенко) рішення місцевого господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення. В задоволенні позову відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду апеляційна інстанція погодилась з тим, що позивач має право на компенсаційні витрати, а відповідач має обов'язок по сплаті цих витрат, однак зазначила, що оскільки договір щодо компенсації збитків від перевезення пільгових категорій громадян між сторонами не укладався, а розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою "2-пільга" відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, позивачем не надавались, - обов'язок щодо компенсації витрат у відповідача не настав.

В касаційній скарзі державне підприємство "Придніпровська залізниця" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. При цьому, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, спір у даній справі виник у зв'язку з відмовою відповідача, як розпорядника бюджетних коштів, сплачувати компенсацію за пільговий проїзд залізницею окремих категорій громадян в період з 1 січня по 1 липня 2011 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт", для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно зі статтями 89 та 102 Бюджетного кодексу України, видатки на державні програми соціального захисту населення, серед яких є компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського, обласного значення та Автономної республіки Крим за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року N 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, в тому числі компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок державного бюджету.

Відповідно до п. 2 даного Порядку, фінансування провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, в межах обсягів, затверджених у обласних та районних бюджетах на зазначені цілі.

Згідно п. 3 цього Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Разом з тим, механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, визначається Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 року N 1359.

Відповідно до п. 9 даного Порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком.

Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом.

У пункті 10 цього Порядку зазначено, що залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми.

Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці (п. 11 Порядку).

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач направляв зазначені облікові форми відповідачу.

Проте суд апеляційної інстанції дані докази не взяв до уваги, посилаючись на те, що такі документи не дають змоги відповідачу індивідуалізувати пільговика та звірити з інформацією, що міститься в Реєстрі.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційним господарським судом неправомірно було відхилено дані доводи, оскільки позивачем було належним чином виконано вимоги, які передбачені Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян.

Крім того, посилання апеляційного господарського суду на те, що відсутність договору заважає відповідачу виконати свій обов'язок належним чином є помилковим, з огляду на наступне.

Статтями 11 Цивільного кодексу України, 174 Господарського кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Господарські зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" та ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт".

За таких обставин, відсутність договору у даному випадку не може бути підставою звільнення від виконання господарського зобов'язання, яке передбачене нормами чинного законодавства.

Поряд з цим, п. 4 Порядку N 256 встановлює, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться

Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

У додатку N 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" передбачено компенсацію за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг за проїзд окремих категорій громадян в розмірі по обласним бюджетам окремо по кожній області України.

З огляду на те, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій, для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є встановлення того, чи передбачено у державному бюджеті на відповідний спірний період достатня кількість коштів на фінансування державних програм соціального захисту (пп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України).

Однак, судами обох інстанцій даного враховано не було, та належним чином не досліджено обставини, що мають важливе значення для вирішення спору.

За таких обставин, винесені судові акти у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, встановити суму виділених державою бюджетних асигнувань на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян в регіоні Павлоградської міської ради та вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами справи.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2011 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2011 року у справі N 16/5005/7051/2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

 

Судді:

Н. Кочерова

 

С. Самусенко

 

В. Саранюк

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали