ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 12 квітня 2012 року

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого, суддів -  Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кузьменко О. Т., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Скотаря А. М., Таран Т. С., Школярова В. Ф. (за участю  заступника Голови Верховного Суду України  - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України - Редьки А. І., начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_19 за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд винесеної в цій справі ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року, встановила:

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 січня 2011 року ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бекабат Ташкентської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу 7 травня 2007 року за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, невідбуту частину якого 4 березня 2009 року замінено більш м'яким покаранням у виді виправних робіт на строк один рік десять місяців і вісім днів з відрахуванням 20 % із суми заробітку в доход держави, засуджено:

• за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України до покарання у виді обмеження волі на строк один рік;

• за частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів ОСОБА_19 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі статей 71, 72, частини 6 статті 82 Кримінального кодексу України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 4 березня 2009 року та визначено ОСОБА_19 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк два роки три місяці.

Згідно з вироком ОСОБА_19, будучи засудженим вироком Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 травня 2007 року за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, невідбуту частину якого постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 4 березня 2009 року було замінено йому виправними роботами на один рік десять місяців і вісім днів з відрахуванням 20 % із суми заробітку в доход держави, ухилився від відбування цього покарання, а саме в період з 1 серпня 2009 року по 27 серпня 2009 року не вийшов без поважних причин на роботу в ПП "Ярдим" у м. Сімферополі, де з 30 квітня 2009 року працював контролером, і тому був звільнений з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогули.

Крім того, 24 листопада 2009 року в м. Сімферополі ОСОБА_19 шляхом шахрайства заволодів грошима в сумі 700 грн., що належали ОСОБА_20.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2011 року вирок щодо ОСОБА_19 залишено без зміни.

На зазначені вирок та ухвалу прокурором було подано касаційну скаргу, в якій він порушував питання про скасування їх у частині засудження ОСОБА_19 за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України і закриття кримінальної справи щодо нього у цій частині.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року вирок та ухвалу щодо ОСОБА_19 залишено без зміни.

У заяві про перегляд вищевказаної ухвали касаційного суду заступник Генерального прокурора України зазначає, що суб'єктом злочину, передбаченого частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України, може бути, зокрема, особа, яка була засуджена до покарання у виді виправних робіт вироком суду, а не та, якій таке покарання було призначено постановою суду у порядку заміни невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі більш м'яким покаранням на підставі статті 82 Кримінального кодексу України.

На обґрунтування заяви заступником Генерального прокурора України надано копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 2 липня 2009 року щодо ОСОБА_1, раніше судимого 30 липня 2004 року за частиною 2 статті 146, частиною 1 статті 309, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України на чотири роки позбавлення волі, невідбуту частину з яких постановою суду від 6 квітня 2006 року було замінено виправними роботами на один рік одинадцять місяців і двадцять днів з відрахуванням 20 % із суми заробітку в доход держави. Вироком Петровського районного суду м. Донецька від 18 листопада 2008 року ОСОБА_1 було засуджено за сукупністю злочинів, передбаченихчастиною 2 статті 389, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України. Судом, зокрема, було визнано, що ОСОБА_1 ухилився від відбування призначених йому виправних робіт, оскільки працював на приватному підприємстві лише з травня 2006 року по червень 2006 року, після чого звільнився з роботи без дозволу кримінально-виконавчої інспекції і тривалий час не працевлаштовувався без поважних причин, а з 21 серпня 2006 року по 12 січня 2007 року працював у "Шахтоуправлінні Трудовському", звідки був звільнений за систематичні порушення трудової дисципліни. Своєю ухвалою суд касаційної інстанції цей вирок щодо ОСОБА_1 змінив, на підставі пункту 2 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України рішення суду про засудження його за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України скасував, а справу в цій частині закрив за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину та постановив вважати останнього засудженим лише за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України.

Заступник Генерального прокурора України вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення в аналогічних справах.

З цих підстав заступник Генерального прокурора України просить Верховний Суд України ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року щодо ОСОБА_19 скасувати і постановити своє рішення, яким провадження у кримінальній справі щодо нього за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 грудня 2011 року кримінальну справу щодо ОСОБА_19 допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах ОСОБА_18, який підтримав заяву заступника Генерального прокурора України в даній справі частково і просив ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року щодо ОСОБА_19 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд, перевіривши матеріали справи, обговоривши викладені в заяві доводи та наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частина 2 статті 389 Кримінального кодексу України передбачає настання кримінальної відповідальності за ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання.

Як встановлено судами, і ОСОБА_19, і ОСОБА_1 було засуджено за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України за ухилення від відбування виправних робіт, які було застосовано до них у порядку заміни покарання, призначеного кожному з них вироком.

Погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_19, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що відповідно до вимог кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України правовий статус осіб, засуджених до виправних робіт, та осіб, засуджених до позбавлення або обмеження волі, яким в установленому законом порядку невідбуту частину зазначеного покарання замінено виправними роботами, є однаковим, тому і наслідки ухилення їх від відбування цього покарання однакові. На думку касаційного суду, заміна покарання більш м'яким є похідним від засудження особи за вчинення злочину і визначення їй покарання, отже, обидві категорії осіб - як ті, яким виправні роботи призначено вироком суду, так і ті, яким їх призначено постановою суду на підставі статті 82 Кримінального кодексу України в порядку заміни на більш м'яке, є особами, засудженими до виправних робіт. Таким чином, у даній справі касаційний суд визнав, що після заміни покарання статус ОСОБА_19 не змінився і він продовжував залишатися засудженою особою, якій лише замінена невідбута частина призначеного вироком суду покарання на більш м'яке.

У кримінальній справі щодо ОСОБА_1 суд касаційної інстанції прийняв протилежне рішення, а саме: визнавши, що згідно з диспозицією частини 2 статті 389 Кримінального кодексу України відповідальність за цим законом настає лише за умови, що виправні роботи, від яких ухилилася особа, було призначено їй вироком суду, касаційний суд вирок щодо ОСОБА_1 змінив, у частині засудження його за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України цей вирок скасував, а справу в цій частині закрив за відсутністю в його діях складу згаданого злочину.

Отже, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення в аналогічних справах.

Судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважають, що правильне рішення було прийнято касаційним судом у кримінальній справі щодо ОСОБА_1.

Так, відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України засудженою особою вважається така, щодо якої винесено обвинувальний вирок. При цьому немає правових підстав ототожнювати особу, засуджену до відповідного покарання, та таку, яка відбуває покарання певного виду.

За змістом частини 2 статті 389 Кримінального кодексу України суб'єктом цього злочину може бути лише особа, засуджена до громадських чи виправних робіт, тобто така, якій одне з цих покарань було призначено вироком суду, а не та, яка відбуває це покарання на підставі інших судових рішень.

На користь такого висновку говорять і положення частини 5 статті 52 Кримінального кодексу України, відповідно до яких кримінальна відповідальність за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (статті 389, 390 цього Кодексу), настає за умови, що таке покарання призначено вироком суду.

Стосовно позиції касаційного суду у справі щодо ОСОБА_19, то деяка спорідненість правового статусу осіб, яким покарання у виді виправних робіт призначено вироком суду, та осіб, яким таке покарання визначено для відбування у порядку заміни на більш м'яке іншого покарання, як однакові умови застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді виправних робіт (стаття 81, частина 5 статті 82 Кримінального кодексу України), однакові правила обчислення і строки погашення судимості (частина 4 статті 90 Кримінального кодексу України), однакові наслідки вчинення нового злочину під час відбування цього покарання (частина 6 статті 82 Кримінального кодексу України), є недостатнім доводом для визнання осіб, яким це покарання було визначено в порядку заміни іншого покарання, суб'єктами злочину, передбаченого частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України. Права та обов'язки осіб, які відбувають таке покарання, стосуються змісту покарання, а не правових наслідків ухилення від нього. Такі правові наслідки регламентовані виключно частиною 5 статті 52 та статтею 389 Кримінального кодексу України. Що ж стосується положень частини 5 статті 46 Кримінально-виконавчого кодексу України щодо правових наслідків ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт, то вони мають тлумачитися у зв'язку та узгоджено з нормами Кримінального кодексу України, оскільки лише останні встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і яке покарання за них передбачено. Самі по собі норми Кримінально-виконавчого кодексу України не дають підстав вважати, що будь-яка особа, яка відбуває покарання у виді виправних робіт, підлягає за ухилення від них відповідальності за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України.

Визнаючи винним ОСОБА_19, який ухилився від відбування виправних робіт, призначених йому постановою суду в порядку заміни на більш м'яке покарання у виді позбавлення волі, до якого його було засуджено вироком, касаційний суд вдався до застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією. У даному випадку це полягає у покладенні кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України на особу, яка за її змістом нести відповідальність не повинна, оскільки вона (особа) прямо не названа у диспозиції зазначеної норми кримінального закону як суб'єкт цього злочину, хоч і має з ним дещо споріднений статус, про який ішлося вище. Таке застосування суперечить конституційному принципу верховенства права, і правовим орієнтиром тому є положення частини 4 статті 3 Кримінального кодексу України, відповідно до якої застосування кримінального закону за аналогією заборонено.

Отже, залишаючи без зміни судові рішення нижчестоящих судів щодо ОСОБА_19, засудженого за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України за ухилення від відбування виправних робіт, призначених йому в порядку заміни на більш м'яке іншого покарання, до якого його було засуджено, касаційний суд ухвалив помилкове рішення.

У заяві заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали касаційного суду щодо ОСОБА_19 порушується питання про її скасування та постановлення Верховним Судом України нового судового рішення і закриття даної кримінальної справи за частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України на підставі пункту 2 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України. Прийняття такого рішення можливе лише за умови зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_19, які оскаржуваною ухвалою касаційного суду було залишено без зміни. Проте за змістом пункту 1 частини 1 статті 40012, частини 2 статті 40022 Кримінально-процесуального кодексу України Верховний Суд України може переглядати з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь лише судові рішення суду касаційної інстанції. Отже, прохання, викладене в заяві заступника Генерального прокурора України, виходить за межі повноважень Верховного Суду України, визначені кримінально-процесуальним законом.

Тому вищевказана заява підлягає частковому задоволенню,ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року щодо ОСОБА_19 скасуванню, а справа направленню на новий касаційний розгляд.

Новий касаційний розгляд справи необхідно провести з дотриманням вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 40020, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України постановила:

заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року щодо ОСОБА_19 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А. І. Редька

Судді:

С. М. Вус

 

М. Є. Короткевич

 

Л. Ф. Глос

 

В. І. Косарєв

 

Т. В. Гошовська

 

О. Т. Кузьменко

 

М. І. Гриців

 

В. Ф. Пивовар

 

В. В. Заголдний

 

Б. М. Пошва

 

Г. В. Канигіна

 

А. М. Скотарь

 

М. Р. Кліменко

 

Т. С. Таран

 

Є. І. Ковтюк

 

В. Ф. Школяров





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали