ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

08.05.2018 р.

Справа N 755/6384/15-к

 

Провадження N 51-2622км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого - Голубицького С. С., суддів: Бущенка А. П., Шевченко Т. В., за участю: секретаря судового засідання - Зайчишина В. В., засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції), захисника - Р. Р. В., потерпілих - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника потерпілих, адвоката - ОСОБА_5, прокурора - Г. Ю. М., у відкритому судовому засіданні розглянув касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року в кримінальному провадженні N 12014100040016943 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернівців, жителя м. Києва, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному вбивстві та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року N 838-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з 6 червня 2014 року по 11 травня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 14316 грн. 30 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500000 грн. - моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про стягнення із засудженого судових витрат.

Як установлено судом, ОСОБА_1 6 грудня 2014 року приблизно о 16-й годині під час спільного вживання алкогольних напоїв зі своїми знайомими у сквері між будинками 7 і 9 на вул. Серафимовича в м. Києві, серед яких був ОСОБА_6, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин схопив останнього рукою за голову та наніс удар ножем у шию, внаслідок чого ОСОБА_6 померла місці.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року вказаний вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити судові рішення через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і даним про його особу.

Стверджує, що умислу на вбивство ОСОБА_6 не мав та хотів його лише налякати, розпоровши куртку ножем в області плеча, а тому вважає, що його дії містять ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Крім того, враховуючи його стан здоров'я (захворювання на бляшковий поширений псоріаз, посттравматичний стресовий розлад після повернення із зони АТО) та безпідставне визнання судами обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, просить пом'якшити призначене покарання. Також на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року N 838-VIII) просить зарахувати в строк покарання термін його попереднього ув'язнення до дня набрання вироком законної сили 25 травня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Вважає, що при призначенні покарання останньому суд не взяв до уваги того, що ОСОБА_1 характеризується негативно, вчинив злочин, будучи працівником поліції, після вбивства свого друга ОСОБА_6 залишив місце події та жодної допомоги потерпілому не надав, свою вину у вчиненому не визнав, щиро не кається. Крім того, зазначає, що апеляційний суд доводи його скарги перевірив формально, у своєму рішенні переконливих обґрунтувань на їх спростування не навів, а тому, на думку прокурора, постановлена ним ухвала не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI) (далі - КПК).

Позиція учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Р. Р. В. та засуджений ОСОБА_1 касаційну скаргу останнього підтримали, просили судові рішення змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК та призначити йому мінімальне за цим законом покарання. У задоволенні касаційної скарги прокурора просили Суд відмовити.

Прокурор Г. Ю. М. з доводами прокурора, який подав касаційну скаргу, погодилася частково та просила ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. На її думку, у своєму рішенні суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання, а тому постановлена ним ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК ( N 4651-VI). При цьому проти касаційної скарги засудженого заперечила та зауважила, що наведені ним доводи в частині юридичної оцінки його дій не були предметом апеляційного перегляду, а тому вони не можуть бути перевірені судом касаційної інстанції.

Потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їхній представник - адвокат ОСОБА_5 з касаційними скаргами прокурора та засудженого не погодилися і просили Суд залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК ( N 4651-VI) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК ( N 4651-VI) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої доводи щодо неправильної кваліфікації судом його дій за ч. 1 ст. 115 КК, вказує на те, що умислу на вбивство ОСОБА_6 не мав, а тому, на його думку, ці дії слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року N 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Як видно з матеріалів справи, висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого на вчинення умисного вбивства ОСОБА_6 ґрунтується на аналізі досліджених у судовому засіданні та ретельно перевірених доказів.

Зокрема, з показань свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вбачається, що під час спільного вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 виник конфлікт, у ході якого останній дістав ніж та, схопивши потерпілого за голову, ударив його ножем у шию, внаслідок чого ОСОБА_6 помер на місці, а ОСОБА_1 з місця злочину пішов.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_6 настала від колото-різаного поранення шиї з ушкодженням магістральних судин та гортані й розвитком крововтрати. При цьому довжина ранового каналу становить приблизно 12 см.

Таким чином, обставини справи - використання ОСОБА_1 ножа як знаряддя злочину та нанесення ним з достатньою силою ОСОБА_6 цілеспрямованого удару в життєво важливий орган (шию) - вказують на спрямованість умислу засудженого на вбивство потерпілого.

Отже, підстав ставити під сумнів правильність кваліфікації судом дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу, прокурора - внаслідок м'якості, засудженого - внаслідок суворості, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Ці вимоги закону судом дотримано.

Так, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу винного, який характеризується посередньо, його сімейний стан, стан здоров'я, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

При цьому суд належним чином урахував й обставини, на які у своїх касаційних скаргах посилаються прокурор та засуджений, а саме те, що останній будь-якої допомоги ОСОБА_6 не надав, у вчиненому не розкаявся, заподіяну шкоду потерпілим не відшкодував, а також участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції, його захворювання на псоріаз та інше.

Суд обґрунтовано визнав обставиною, що обтяжує покарання, вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп'яніння, оскільки це було підтверджено в суді показаннями самого засудженого та свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8.

Ураховуючи наведене, підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим як унаслідок м'якості, так і внаслідок суворості колегія суддів не вбачає. Навпаки, таке покарання є справедливим, співрозмірним тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, відповідає вимогам ст. 65 КК та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Разом з тим, колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність - незастосування до нього положень ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року N 838-VIII).

Так, при ухваленні вироку районний суд на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у вказаній редакції) зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з 6 грудня 2014 року по 11 травня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Цей вирок набрав законної сили з дня винесення ухвали апеляційного суду 25 травня 2017 року.

Однак при постановленні ухвали апеляційний суд не вирішив питання про зарахування ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року N 838-VIII) у строк покарання строк його попереднього ув'язнення до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК ( N 4651-VI) є підставою для зміни судового рішення.

Керуючись статтями 433 ( N 4651-VI), 434 ( N 4651-VI), 436 ( N 4651-VI), 438 ( N 4651-VI), 441 ( N 4651-VI), 442 КПК ( N 4651-VI), пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК ( N 4651-VI) (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)), Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року щодо ОСОБА_1. залишити без зміни.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року стосовно ОСОБА_1 змінити. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року N 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання") зарахувати йому у строк відбування покарання термін попереднього ув'язнення в межах цього кримінального провадження з 6 грудня 2014 року подень набрання вироком законної сили, тобто по 25 травня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Судді:

С. С. Голубицький

 

А. П. Бущенко

 

Т. В. Шевченко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали