Додаткова копія: Про усунення перешкод у спілкуванні з онукою та участі у її вихованні

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

27.12.2018 р.

Справа N 522/7893/17

 

Провадження N 61-16068св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., учасники справи: позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, відповідач - ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2017 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І., встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - Відділ опіки та піклування Приморської РА ОМР), про усунення перешкод у спілкуванні з онукою та участі у її вихованні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилалися на те, що їх спільний син ОСОБА_7 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_8. З початку 2016 року в родині їх сина виникли непорозуміння, відповідач чинила перешкоди ОСОБА_7 та їм у спілкуванні з дитиною. ОСОБА_7 шляхом переговорів відновив систематичні зустрічі з дочкою, проте їх права як баби і діда на спілкування з онукою відновлені не були. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили визначити їм способи участі у вихованні малолітньої онуки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з висновком органу опіки та піклування Приморської РА ОМР від 20 липня 2017 року без участі матері.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_6 не перешкоджати ОСОБА_4, ОСОБА_5 брати участь у вихованні, зустрічах та вільному спілкуванні з онукою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено способи участі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом встановлення систематичних зустрічей діда та баби з дитиною кожну неділю з 10.00 - 18.00 години, без участі матері ОСОБА_6, а також дні народження та світкові дні за попередньою домовленістю батьків.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що запропонований органом опіки та піклування спосіб участі позивачів у спілкуванні та вихованні онуки повністю відповідає інтересам дитини та можливості позивачів здійснювати свої права на участь у її вихованні, стану здоров'я дитини, поведінці та характеристиці діда і баби, а також іншим обставинам, що мають істотне значення. Малолітня проживає з відповідачем, яка її виховує, дитина знає бабу з дідом, проте відповідач не сприяє більш тісному контакту дитини з позивачами та всіляко цьому перешкоджає.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2018 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість висновку органу опіки та піклування Приморської РА ОМР та безпідставно поклали його в основу своїх рішень, оскільки зазначений висновок був виданий з порушенням Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866, та в цілому не відповідає інтересам дитини. Вказаний висновок не містить інформації щодо умов проживання сторін, дитини, взаємовідносин в сім'ї, а також думки дитини. Вона не була повідомлена про проведення засідання органом опіки та піклування, на якому вирішувалося питання щодо участі позивачів у спілкуванні та вихованні онуки. Визначений судами спосіб участі баби і діда у вихованні онуки може завдати шкоди моральному та психоемоційному розвитку дитини. Вона ніколи не перешкоджала позивачам у спілкуванні з дитиною, проте їх зустрічі повинні бути безпечними, відповідати інтересам дитини і проводитися за участю матері дитини.

У червні 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_9 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що відповідач не навела жодних підстав неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Оскарження судових рішень у цій справі та невиконання висновку органу опіки та піклування Приморської ОРА ОМР свідчить про вчинення ОСОБА_6 перешкод бабі та діду у спілкуванні з онукою.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, є подружжям та батьками ОСОБА_7.

З 20 листопада 1999 року їх син ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який було розірвано рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16 листопада 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 народилася дочка ОСОБА_8, яка проживає з відповідачем.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є відповідно дідом і бабою малолітньої ОСОБА_8.

ОСОБА_6 перешкоджає бабі та діду у спілкуванні з онукою.

З характеристики, виданої 05 жовтня 2017 року Одеським національним політехнічним університетом, встановлено, що ОСОБА_4 з 1970 року працює в цьому університеті, обіймає посаду доцента, старшого викладача та завідувача кафедри історії та етнографії України, є професором, викладає історію України та української культури, а також навчальні дисципліни для аспірантів, видав понад 30 монографій, підготував понад 20 кандидатів наук. Він займає активну громадську позицію, користується авторитетом серед студентів та колег, має двох синів - докторів наук, професорів.

Згідно з характеристикою від 10 жовтня 2017 року, наданою за місцем проживання ОСОБА_5, остання характеризується позитивно як гарна господиня та дружина, турботлива мати двох синів та бабуся старшої онуки. Мешканці сусідніх квартир зазначали, що у позивача був мікроінсульт, однак вона успішно впоралася з хворобою та її наслідками. Зазначене також підтверджується випискою нейросудинного відділення Міської клінічної лікарні N 1 від 09 серпня 2011 року N 10193.

Висновком органу опіки та піклування Приморської РА ОМР від 20 липня 2017 року N К-1995 визначено порядок участі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні малолітньої онуки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з яким зобов'язано ОСОБА_6 не перешкоджати зустрічам діда і баби та їх спілкуванню з малолітньою онукою ОСОБА_8. Визначено способи участі діда і баби у вихованні малолітньої онуки шляхом встановлення систематичних зустрічей діда і баби з дитиною кожну неділю з 10.00 до 18.00 години, а також дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю батьків.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частиною восьмою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Частиною другою статті 159 СК України передбачено, що суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" роз'яснено, що при розгляді вимог про визначення порядку участі у вихованні дітей і спілкуванні з ними того з батьків, який проживає окремо від них, порядку спілкування діда й баби з онуками, якщо батьки не підкоряються рішенню органів опіки і піклування з цих питань, спорів між батьками про місце проживання дітей, вимог про відібрання батьками дітей в інших осіб, про позбавлення або поновлення батьківських прав та інших спорів, пов'язаних із вихованням дітей, обов'язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні баби і діда з онукою, врахувавши інтереси та вік дитини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що баба і дід мають право на спілкування з онукою та участь у її вихованні незалежно від того, з ким вона проживає.

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про те, що суди попередніх інстанцій не врахували вік дитини, а також те, що вона перебуває на диспансерному обліку і потребує домашнього догляду, не заслуговують на увагу, оскільки при вирішенні питання щодо участі позивачів у спілкуванні з дитиною вказані обставини судами взято до уваги. Наявність у дитини захворювання у вигляді гострого пієлонефриту та необхідність домашнього догляду за нею в період хвороби не можуть бути підставами для порушення прав позивачів на спілкування з нею.

Посилання ОСОБА_6 на те, що вона не була повідомлена про проведення засідання органу опіки та піклування, на якому вирішувалося питання щодо участі позивачів у спілкуванні та вихованні онуки, є безпідставними, оскільки засідання ради опіки та піклування Приморської РА ОМР 12 січня 2017 року відбулося за участю уповноваженої особи матері малолітньої дитини ОСОБА_11, який діяв на підставі довіреності від 19 вересня 2016 року, та дав згоду на участь баби і діда у вихованні дитини. Заперечуючи наведені обставини, заявник не надала судам належних та допустимих доказів на їх спростування.

Аргументи касаційної скарги про те, що висновок органу опіки та піклування Приморської РА ОМР від 20 липня 2017 року не містить думки дитини, є неспроможними з огляду на таке.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її виховання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У статті 12 Конвенції про права дитини закріплені положення, згідно з якими держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18), право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї дол. з'являється у дитини з досягненням віку 10 років.

Оскільки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною, що не досягла віку, в якому вона здатна сформулювати власні погляди та вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються, то неврахування органом опіки та піклування думки дитини не може бути перешкодою для її спілкування з дідом і бабою.

Що стосується доводів касаційної скарги про безпідставність, на думку заявника, відмови місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування доказів стосовно стану здоров'я ОСОБА_5, а також всіх документів, які стали підставою для ухвалення висновку органу опіки та піклування, то відповідно до статті 57, частини першої статті 58 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відмовивши в задоволенні вказаного клопотання, суд виходив з того, що інформація, яка міститься у згаданих доказах, не стосується спірного питання.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Отже, вирішення питання про необхідність витребування доказів за клопотанням сторони, про їх належність і допустимість, а також про достатність зібраних доказів з огляду на підстави і предмет позову віднесено до компетенції суду, який розглядає справу.

Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Суди попередніх інстанцій виходили з достатності досліджених доказів для того, щоб зробити висновки по суті спору. Доводи касаційної скарги в означеній частині зводяться до переоцінки доказів.

Інвалідність І групи у баби дитини ОСОБА_5 та її потреба у сторонньому догляді також не можуть бути підставами для позбавлення її права на спілкування з онукою. При цьому Верховним Судом взято до уваги, що оскаржуваними судовими рішеннями встановлено систематичні зустрічі з малолітньою ОСОБА_8 без участі матері одночасно діда і баби разом, а не самої лише ОСОБА_5

Інші наведені у касаційній скарзі доводи по суті спору зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Судді:

В. А. Стрільчук

 

С. О. Карпенко

 

В. О. Кузнєцов




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали