ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

15.08.2018 р.

Справа N 595/1271/16-ц

 

Провадження N 61-18966св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_3, розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 09 лютого 2017 року у складі суддів: Щавурської Н. Б., Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В., встановив:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні будинком.

Позовна заява мотивована тим, що: після смерті матері він успадкував будинок по АДРЕСА_1, в якому зареєстровані та проживають його рідний брат ОСОБА_3, а також батько ОСОБА_5 Враховуючи те, що брат не є членом його сім'ї, право користування останнього вказаним будинком припинилося у зв'язку з припиненням права власності на будинок попереднього власника - їх матері, яка померла у 2013 році, він, як новий власник будинку, заперечує відносно проживання в ньому брата, оскільки бажає використовувати належне йому майно на власний розсуд. Просив у судовому порядку усунути перешкоди в користуванні належним йому на праві власності будинком шляхом виселення з нього відповідача.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів ті обставини, що відповідач чинить йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном. Бажання позивача продати будинок батькові не є правовою підставою для виселення відповідача у судовому порядку.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 09 лютого 2017 року рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні майном ОСОБА_2 шляхом виселення з житлового будинку по АДРЕСА_1.

Апеляційний суд, застосувавши висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 05 листопада 2014 року у справі N 6-158цс14 (Постанова N 6-158цс14), вказав, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Факт проживання відповідача в будинку після зміни власника за умови відсутності для того передбачених законом підстав є сам по собі достатнім доказом того, що такі перешкоди чиняться, оскільки унеможливлює користування та розпорядження власником належним йому майном на власний розсуд.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, що підписана ОСОБА_4, в якій просить оскаржене рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Апеляційний суд проігнорував ряд обставин: раніше будинок належав колгоспу і відповідач мав свою частку на нього; є рішення судів про відмову в задоволенні аналогічних позовних вимог позивача; усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення неможливо; іншого житла у відповідача немає.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29 травня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.

У липні 2017 року надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржене рішення залишити без змін.

Заперечення мотивоване тим, що відповідач існує за рахунок інших, знущається з батька. Будинок відносився до колгоспного двору помилково. Відповідач не наводить жодних причин, чому він не скористався своїми процесуальними правами. З припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів його сім'ї. Стаття 391 ЦК України передбачає усунення порушень права власності будь-яким способом, у тому числі, й шляхом виселення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони проживали у будинку АДРЕСА_1, Тернопільської області, як члени сім'ї власника житлового будинку - їх матері ОСОБА_6.

Після смерті матері у 2013 році позивач успадкував будинок у с. Жизномир і з 26 жовтня 2013 року є одноосібним власником вказаного будинку. У будинку, крім позивача, залишились зареєстрованими та проживають його батько ОСОБА_5 та брат батька ОСОБА_3.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У пунктах 38 (Постанова N 14-181цс18, 653/1096/16-ц), 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц (Постанова N 14-181цс18, 653/1096/16-ц) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі N 6-158цс14 (Постанова N 6-158цс14) зроблено висновок, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Встановивши, що право користування будинком по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 було похідним від прав колишнього власника будинку, членом сім'ї якого він був, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року (Рішення)).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписану представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 09 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

М. Є. Червинська

Судді:

Н. О. Антоненко

 

В. І. Журавель

 

В. І. Крат

 

В. П. Курило




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали