ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

24.05.2018 р.

Справа N 128/5462/14-к

 

Провадження N 51-1673км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого - Білик Н. В., суддів: Кравченка С. І., Ємця О. П., за участю: секретаря судового засідання - Бондаренко С. В., прокурора - Д. І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, К. С. В. та захисника П. І. С. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за N 12014020100000966, за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Велика - Вулига Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2016 року ОСОБА_3 засуджено за:

- ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно, ОСОБА_3 призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов, заявлений потерпілим, задоволено, стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 9584,98 грн. у відшкодування майнової шкоди та 85000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання про судові витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та адвоката П. І. С. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він, 21 липня 2014 року, приблизно о 10.30 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-справним автомобілем марки ВАЗ 2109, державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по автомобільній дорозі Вінниця - Гнівань, поблизу буд. N 7, по вул. Молодіжній в с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області, в напрямку м. Гнівань, в порушення вимог п. п. 2.9 (а), 10.1 Правил дорожнього руху України, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4, який рухався по узбіччю, в зустрічному відносно автомобіля напрямку, утримуючи велосипед в руках, в результаті чого потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Після вчинення наїзду на потерпілого, водій ОСОБА_3, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, через що перебуває в небезпечному для життя стані та позбавлений реальної можливості до самозбереження, усвідомлюючи, що в результаті його дій можуть настати тяжкі наслідки, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, не звернувся за допомогою до присутніх осіб і не відправив потерпілого до лікувального закладу, хоча повинен і мав об'єктивну можливість це зробити, легковажно розраховуючи на те, що можлива допомога буде надана іншими особами, натомість не зупиняючи автомобіль, самовільно покинув місце пригоди та залишив потерпілого в небезпеці.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлену відносно ОСОБА_3 ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Аргументуючи свою позицію, зазначає, що суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого, всупереч вимог ст. 419 КПК ( N 4651-VI), на навів мотивів з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Захисник П. І. С., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати постановлені відносно ОСОБА_3 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги стверджує: про недоведеність вини ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 135 КК, через те, що потерпілий отримав тілесні ушкодження, що не являлись небезпечними в момент спричинення та не супроводжувались загрозливими для життя явищами; наголошує, що апеляційний суд, в порушення ст. 404 КПК ( N 4651-VI), повторно не дослідив висновок судово-медичної експертизи; судами першої та апеляційної інстанцій не вірно вирішено цивільний позов; призначене засудженому покарання вважає занадто суворим. Крім того, на думку захисника, рішення в місцевому суді ухвалено незаконним судом, а апеляційною інстанцією допущені порушення під час проголошення повного тексту ухвали.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_4 подав заперечення на касаційні скарги прокурора К. С. В. та захисника П. І. С., у яких просить залишити їх без задоволення, а постановлені відносно ОСОБА_3 судові рішення - без зміни.

Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу не підтримав. Скаргу захисника вважав безпідставною.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК ( N 4651-VI) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України ( N 4651-VI) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу ( N 4651-VI).

Вказаних вимог закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_3 судом дотримано.

Доводи захисника засудженого про недоведеність вини ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 135 КК, через те, що потерпілий отримав тілесні ушкодження, які не являлись небезпечними в момент спричинення та не супроводжувались загрозливими для життя явищами, не можна визнати прийнятними.

Стаття 135 КК передбачає відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу" або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Суспільна небезпека цього злочину полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами, що зобов'язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані.

Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Небезпечним для життя станом слід вважати такий стан, коли особа без сторонньої допомоги не має можливості вжити ефективних заходів для самозбереження внаслідок безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб'єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).

Із законодавчого визначення випливає, що моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці, а також тяжкість тілесних ушкоджень отриманих в результаті ДТП.

Крім того, Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Таким чином, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що засуджений ОСОБА_3 одразу після наїзду на ОСОБА_4, не зупиняючи автомобіль, не надавши допомоги останньому, який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, самовільно покинув місце пригоди, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані. Тому, дії засудженого за ч. 1 ст. 135 КК кваліфіковані вірно, а його винуватість у вчиненому доведена поза розумним сумнівом.

Що стосується тверджень захисника про порушення апеляційним судом правил ст. 404 вказаного Кодексу ( N 4651-VI), то вони є необґрунтованими.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК ( N 4651-VI), повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для проведення часткового слідства. Тому, при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК ( N 4651-VI).

Доводи сторони захисту про скасування судових рішень через суворість призначеного засудженому покарання, також не можна вважати переконливими й виправданими, а звідси - достатніми.

Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд дотримався наведених законодавчих приписів.

Згідно з вироком, призначаючи покарання, суд узяв до уваги суспільну небезпечність вчинених ОСОБА_3 злочинів. Водночас, суд урахував особу ОСОБА_3, який раніше не судимий, не перебуває на спеціальних обліках, одружений, на його утриманні перебувають дві неповнолітні доньки, має постійне місце роботи, за яким позитивно характеризується. Крім того, суд урахував ставлення засудженого до вчинених кримінальних правопорушень, часткове відшкодування потерпілому майнової шкоди, а також щире каяття, як обставину, що пом'якшує покарання. Обставиною, що обтяжує покарання суд визнав вчинення ним злочинів в стані алкогольного сп'яніння. З'ясувавши позицію потерпілого, щодо розміру заходу примусу, суд не залишив її поза увагою, давши належну оцінку, керуючись ст. 50 КК.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, визначив засудженому ОСОБА_3 покарання, яке в даному випадку, колегія суддів вважає справедливим та достатнім для досягнення його мети.

Доводи адвоката, щодо незаконного складу суду були предметом перевірки апеляційної інстанції, та порушень не виявлено. Посилання адвоката на порушення, допущені судом під час проголошення ухвали, не можна вважати істотними в розумінні ст. 412 КПК ( N 4651-VI), адже істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування чи зміни судового рішення, є такі порушення вимог цього Кодексу ( N 4651-VI), які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи захисника, з питань правильності вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілого, аналогічні за змістом доводам, викладеним в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Цей суд, під час перегляду вироку, належним чином перевірив усі аргументи скаржників й умотивовано, з посиланням на матеріали провадження, визнав їх необґрунтованими, вказавши підстави, з яких відмовив у задоволенні заявлених вимог. Зміст ухвали апеляційного суду повністю відповідає положенням ст. 419 КПК ( N 4651-VI).

Твердження сторони обвинувачення про скасування ухвали апеляційного суду через невідповідність її вимогам ст. 419 КПК ( N 4651-VI) є неспроможними.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 419 КПК ( N 4651-VI) при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався. З достатньою повнотою перевірив доводи апелянтів, надав на них конкретні та вичерпні відповіді, провівши ретельний аналіз і оцінку обставин, на які вони посилалися. Поряд з цим, навів обґрунтовані мотиви залишення апеляційної скарги без задоволення.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, тому підстави для задоволення касаційних скарг захисника та прокурора відсутні.

У зв'язку із цим та керуючись статтями 434 ( N 4651-VI), 436 КПК України ( N 4651-VI), п. 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК ( N 4651-VI) (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)), суд вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 06 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року стосовно ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

 

Судді:

Н. В. Білик

 

С. І. Кравченко

 

О. П. Ємець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали