ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 30 січня 2012 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів - Балюка М. І., Кліменко М. Р., Барбари В. П., Ковтюк Є. І., Пилипчука П. П., Берднік І. С., Колесника П. І., Потильчака О. І., Вус С. М., Коротких О. А., Пошви Б. М., Глоса Л. Ф., Кривенди О. В., Прокопенка О. Б., Гошовської Т. В., Кривенка В. В., Редьки А. І., Гриціва М. І., Кузьменко О. Т., Романюка Я. М., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Сеніна Ю. Л., Гусака М. Б., Онопенка В. В., Скотаря А. М., Ємця А. А., Охрімчук Л. І., Таран Т. С., Жайворонок Т. Є., Панталієнка П. В., Терлецького О. О., Заголдного В. В., Патрюка М. В., Школярова В. Ф., Канигіної Г. В., Пивовара В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_40 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_40 до ОСОБА_41 про виділення в натурі частини приміщення, за позовом ОСОБА_41 до ОСОБА_40, треті особи - ОСОБА_42, комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про припинення права власності та за позовом ОСОБА_40 до ОСОБА_41, ОСОБА_42, третя особа - ОСОБА_43, про усунення перешкод у користуванні приміщенням і зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

У березні 2008 року ОСОБА_41 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_40 про припинення права власності на частку в спільному майні. Зазначала, що згідно з договором дарування від 4 травня 2007 року їй та відповідачці належить на праві спільної власності по Ѕ частині приміщення квартири площею 111,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Наказом Департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 21 серпня 2001 року N 256-Д про надання дозволу громадянам, організаціям на використання власних квартир як нежитлових, дозволено використовувати спірне приміщення як нежитлове. На підставі цього наказу зазначену квартиру було переобладнано для використання під кафе. Посилаючись на те, що згоди щодо спільного використання цього приміщення не досягнуто, ОСОБА_41 просила припинити право власності ОСОБА_40 на її частку в спільному майні, компенсувавши дійсну вартість її частки за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок суду.

ОСОБА_40 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_41 про виділення її частки в спільному майні в натурі.

У березні 2010 року ОСОБА_40 доповнила свої вимоги до ОСОБА_41 та ОСОБА_42 про усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням і зобов'язання вчинити певні дії. Указувала, що 20 березня 2007 року між ОСОБА_43 та ОСОБА_41 і ОСОБА_42 укладено договір найму (оренди) нежитлового приміщення, яке використовується під кафе. Згідно з п. 9.1 зазначеного договору строк його дії до 20 березня 2010 року. 4 травня 2007 року ОСОБА_43 подарувала спірне приміщення ОСОБА_41 та їй. Посилаючись на те, що вона не має наміру продовжувати договір оренди, просила зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні спірним приміщенням і припинити будь-яку підприємницьку діяльність у спірному приміщенні.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2008 року позови ОСОБА_41 та ОСОБА_40 об'єднано в одне провадження.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2010 року позов ОСОБА_40 до ОСОБА_41 про виділення в натурі частини приміщення та позов ОСОБА_40 до ОСОБА_41, ОСОБА_42, третя особа ОСОБА_43, про усунення перешкод у користуванні приміщення залишено без розгляду.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2010 року позов ОСОБА_41 задоволено: припинено право власності ОСОБА_40 на Ѕ частину приміщення квартири АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_41 право власності на це приміщення; зобов'язано виплатити ОСОБА_40 з депозитного рахунку суду вартість її частки в майні в розмірі 744 273 грн., які внесені ОСОБА_41.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2011 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2010 року частково змінено. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_40 до ОСОБА_41 про виділення в натурі частини приміщення та позову ОСОБА_40 до ОСОБА_41, ОСОБА_42, третя особа - ОСОБА_43, про усунення перешкод у користуванні приміщенням. У решті - рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_40 відхилено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2011 року залишено без змін.

У жовтні 2011 року ОСОБА_40 разом із клопотанням про поновлення процесуального строку подала заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві ОСОБА_40 просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 365 ЦК України щодо визначення вартості частки в спільному майні при ухваленні рішення суду про припинення права спільної часткової власності. Крім того, зазначала, що суди не врахували роз'яснення, викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок".

В обґрунтування заяви ОСОБА_40 додала ухвали Верховного Суду України від 26 вересня 1992 року, від 8 грудня 1993 року, від 2 червня 1993 року, від 19 березня 2008 року та від 2 червня 2010 року, в яких, на думку заявниці, по-іншому застосовані зазначені правові норми, оскільки, ухвалюючи ці рішення та визнаючи розмір грошової компенсації за частку в спільному майні у зв'язку з припиненням спільної часткової власності, суди виходили з дійсної (реальної) вартості цієї частки.

У той же час, ухвалюючи оскаржуване рішення, суди, на думку заявниці, неправильно визначили вартість майна та вартість її частки в цьому майні, оскільки судова будівельно-технічна експертиза, висновки якої покладено в основу рішення, не врахувала вартості здійснених ремонтно-будівельних робіт з облаштування кафе.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2011 року справу за позовом ОСОБА_40 до ОСОБА_41 про виділення в натурі частини приміщення та усунення перешкод у користуванні власністю, за позовом ОСОБА_41 до ОСОБА_40, треті особи: ОСОБА_42, комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про припинення права власності та за позовом ОСОБА_40 до ОСОБА_41, ОСОБА_42, третя особа - ОСОБА_43, про усунення перешкод у користуванні приміщенням і зобов'язання вчинити певні дії допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві ОСОБА_40 доводи, Верховний суд України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судами встановлено, що згідно з договором дарування від 4 травня 2007 року ОСОБА_41 та ОСОБА_40 належить на праві спільної власності по Ѕ частині приміщення квартири площею 111,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судовим рішенням, про перегляд якого ОСОБА_40 подана заява, вирішено спір за позовом одного зі співвласників про припинення права іншого співвласника на частку в спільному майні з виплатою останньому вартості його частки (ст. 365 ЦК України).

Згідно із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року підставою перегляду є неоднакове застосування судами касаційної інстанції норми ч. 2 ст. 365 ЦК України щодо визначення розміру грошової компенсації - вартості частки в спільному майні в разі припинення права спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності певних умов.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Задовольняючи позов ОСОБА_41 про припинення права ОСОБА_40 на частку в спільному майні на підставі ч. 1 ст. 365 ЦК України та визначаючи вартість її частки в розмірі 744273 грн., суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, виходили з висновку судової будівельно-технічної експертизи від 12 квітня 2010 року про дійсну вартість спірного майна та вартості частки ОСОБА_40 у цьому майні.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України визначена таким чином грошова сума була внесена ОСОБА_41 на депозитний рахунок суду. Згідно з довідкою територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області від 11 січня 2012 року N 23 та платіжним дорученням N 9 указана сума отримана 6 квітня 2011 року ОСОБА_40 на підставі рішення суду.

Ураховуючи те, що за доводами заяви ОСОБА_40 підставою для перегляду судового рішення є неправильне визначення судами дійсної вартості спірного майна й вартості її частки в цьому майні, які фактично зводяться до порушень процесуальних норм права, оскільки стосуються процесуальних дій суду щодо оцінки доказів (ст. 212 ЦПК України), підстави для перегляду судового рішення, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, відсутні.

Відповідно доч. ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на день подання заяви) суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.

Якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви (ч. 1 ст. 3605 ЦПК України).

За таких обставин, керуючись ст. ст. 3602, 3603, 3605 ЦПК України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_40 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Л. І. Григор'єва

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

М. І. Гриців

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали