ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

29.10.2018 р.

Справа N 9901/838/18

 

Провадження N П/9901/838/18

Про відмову у відкритті провадження

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду - Кравчука В. М., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИНИ 24 ГОДИНИ" (вул. Польова 21, м. Київ, 03056) до Верховної Ради України (вул. М. Грушевського 5, м. Київ, 01008) про скасування рішення, установив:

23.10.2018 до Верховного Суду надійшов позов ТОВ "НОВИНИ 24 ГОДИНИ" до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 04.10.2018 N 2589-VIII "Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (Постанова N 2589-VIII) в частині, в якій згадується позивач (п. 7 додатка N 1 до Постанови Верховної Ради України від 04.10.2018 N 2589-VIII (Постанова N 2589-VIII)).

У п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За наслідками перевірки суддею-доповідачем встановлено, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 266 КАС України ( N 2747-IV) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

Завданням адміністративного судочинства, як визначено у ч. 1 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України ( N 2747-IV), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

У ч. 2 ст. 6 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" (Рішення)).

З оскаржуваної постанови Верховної Ради України вбачається, що її прийнято відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про санкції" від 14.08.2014 (Закон N 1644-VII).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону (Закон N 1644-VII) пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 цього Закону (Закон N 1644-VII) рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1 - 21 (Закон N 1644-VII), 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону (Закон N 1644-VII), приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Отже, застосування санкцій відбувається внаслідок провадження, яке включає сукупність послідовно вчинюваних різними органами процедурних дій і процедурних рішень, що завершується прийняттям Указу Президента України і його виконанням.

Провадження щодо застосування санкцій (санкційне провадження) включає три послідовних стадії: 1) ініціювання (внесення пропозицій щодо застосування санкцій та внесення змін до санкцій); 2) розгляд та прийняття рішення; 3) уведення рішення в дію.

Специфіка санкційного провадження полягає у тому, що кожна стадія може здійснювати різними органами державної влади (суб'єктами владних повноважень). Зокрема, ініціювати застосування персональних санкцій можуть визначені законом суб'єкти: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України.

Розгляд цих пропозицій та прийняття рішення є виключною компетенцією Ради національної безпеки та оборони України.

Рішення уводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Саме з моменту набрання чинності указом Президента України про уведення в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України персональні санкції вважаються такими, що застосовані. До видання відповідного указу Президента України рішення суб'єктів, які ініціюють застосування персональних санкцій (зокрема, Верховної Ради України), і навіть рішення Ради національної безпеки та оборони України не має самостійного значення, оскільки на підставі цих рішень не виникають нові права чи обов'язки, не відбуваються зміни у правовому статусі суб'єктів, щодо яких триває санкційне провадження.

До моменту уведення рішення Ради національної безпеки та оборони України в дію, попередні рішення органів, задіяних у санкційному провадженні, зокрема Верховної Ради України, мають проміжний характер, а отже, самі по собі, не порушують і не можуть порушувати права та законні інтереси суб'єктів, щодо яких вони ухвалені.

І хоч існує певна ймовірність застосування персональних санкцій на підставі цих рішень, але така ймовірність лише припускається. Відтак, прийняття рішення, яким лише ініціюється санкційне провадження, не порушує і не може порушувати права осіб, щодо яких його прийнято.

Судовий контроль за проміжними рішеннями суб'єктів владних повноважень не узгоджується із завданням адміністративного судочинства, яким є захист саме від порушень, а не загрози порушень (ймовірних порушень у майбутньому). До завершення санкційного провадження немає підстав вважати, що санкції застосовані, і, відповідно, що права особи порушено.

Лише після застосування персональних санкцій особа має підстави вважати, що її права та законні інтереси порушено. Будь-які її зауваження та заперечення щодо застосування санкцій можуть і повинні бути враховані під час розгляду справи, ухвалення рішення Ради національної безпеки та оборони України та уведення його у дію Президентом України. Рада національної безпеки та оборони України та Президент України, як глава Держави та гарант Конституції України, мають приймати відповідне рішення з дотриманням прав осіб, яких воно стосується. Суд не має підстав вважати, що ці правові гарантії не будуть дотримані.

Отже, позивач звернувся до суду до завершення санкційного провадження та прийняття остаточного акту, передчасно захищаючи права, які реально не порушено.

Суд враховує, що оскарження в судовому порядку рішень, прийнятих на ініціативній стадії санкційного провадження, може звести нанівець дієвість цієї адміністративної процедури та здійснення судового контролю за законністю діяльності відповідних органів. В той час, як завданням суду є не судовий контроль за законністю діяльності чи рішень, а захист прав та інтересів особи, які реально порушено.

З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що позивач не має права оскаржувати до суду проміжні рішення у санкційному провадженні, які не мають безпосереднього наслідку у вигляді порушення прав та інтересів позивача.

Об'єктивна відсутність правових наслідків у вигляді порушення прав та інтересів позивача свідчить про передчасність звернення до суду та відсутність юридичного спору, змістом якого є спір щодо прав чи обов'язків. Наведене виключає можливість розгляду справи судом, оскільки відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на "юридичні спори".

З викладених законодавчих приписів і матеріалів позовної заяви можна зробити висновок, що Постанова Верховної Ради України від 04.10.2018 N 2589-VIII "Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (Постанова N 2589-VIII) не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі.

Ч. 6 ст. 170 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті ( N 2747-IV), суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Проте, необхідно зазначити, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити у сукупності з положеннями ч. 3 ст. 124 Конституції України та в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також тих, що підлягають розгляду в порядку будь-якого іншого судочинства.

Керуючись статтями 22 ( N 2747-IV), 170 ( N 2747-IV), 243 ( N 2747-IV), 248 ( N 2747-IV), 256 ( N 2747-IV), 294 ( N 2747-IV), 295 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИНИ 24 ГОДИНИ" (вул. Польова 21, м. Київ, 03056) до Верховної Ради України (вул. М. Грушевського 5, м. Київ, 01008) про визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 04.10.2018 N 2589-VIII "Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (Постанова N 2589-VIII).

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

 

Суддя-доповідач

В. М. Кравчук




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали