ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 травня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Гриціва М. І., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г. (за участю заступника Генерального прокурора України - Ударцова Ю. В., представників заявника - ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника Міністерства юстиції України - Кульчицького Н. С.), розглянувши справу за заявою ОСОБА_5 про перегляд вироку апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов'язань під час вирішення справи судом, встановив:

вироком апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2004 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Джанкоя Автономної Республіки Крим, мешканця міста Ялти, громадянина України, такого, що має судимості, засуджено за:

частиною 1 статті 15 - частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 2 статті 17 - частиною 3 статті 142 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 2 статті 17 - частиною 3 статті 2153 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 2 статті 17 - пунктами а), г), ж), з), і) статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

статтею 1901 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 14 років;

частиною 2 статті 17 - пунктами г), з) статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 14 років;

пунктами а), в), ж), з), і) статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 3 статті 2153 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 3 статті 142 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

частиною 2 статті 145 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 7 років;

частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк 3 роки;

статтею 69 Кримінального кодексу України 1960 року до позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 було визначено остаточне покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 24 травня 2005 року вирок щодо ОСОБА_5 в частині засудження за статтею 69 Кримінального кодексу України 1960 року скасувала, а справу закрила. Перекваліфікувала дії за одним із епізодів обвинувачення з частини 2 статті 17 - частини 3 статті 142, частини 2 статті 17 - частини 3 статті 2153, частини 2 статті 17 - пунктів а), з), і) статті 93 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 17 - частину 3 статті 142, частину 1 статті 17 - частину 3 статті 2153, частину 1 статті 17 - пункти а), з), і) статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року, призначила покарання за кожне із цих діянь та визнала вважати ОСОБА_5 засудженим на підставі статті 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 17 - частиною 3 статті 142, частиною 2 статті 17 - частиною 3 статті 2153, частиною 2 статті 17 - пунктами а), г), ж), з), і) статті 93, статтею 1901, пунктами а), в), ж), з), і) статті 93, частиною 3 статті 2153, частиною 2 статті 145, частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 - частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 - частиною 3 статті 2153, частиною 1 статті 17 - пунктами а), г), з) статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року, частиною 1 статті 15 - частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України, до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Із матеріалів кримінальної справи видно, що ОСОБА_5 був арештований 6 червня 2001 року, хоча у своїй заяві він стверджує, що його затримали на день раніше.

29 листопада 2001 року слідчий, який провадив досудове слідство, відповідно до статті 218 Кримінально-процесуального кодексу України оголосив про закінчення досудового слідства і пред'явив ОСОБА_5 та його захисникові для ознайомлення усі матеріали кримінальної справи, які вони вивчали до 30 жовтня 2002 року.

9 грудня 2002 року, після направлення справи до суду для розгляду по суті, суд першої інстанції зі стадії попереднього розгляду повернув справу на додаткове розслідування. Це рішення суду було оскаржено, і колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 24 квітня 2003 року залишено без зміни. До прокурора, який мав провадити додаткове розслідування, справа надійшла 19 червня 2003 року.

Упродовж досудового провадження слідчий неодноразово звертався до суду з клопотаннями про продовження строків тримання під вартою, які їх задовольняли.

Постановою від 18 травня 2004 року суддя Верховного Суду України відмовив у задоволенні чергового клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 За наслідками розгляду подання п'яти суддів Верховного Суду України від 20 травня 2004 року, поданого за клопотанням Генерального прокурора України від 19 травня 2004 року, у порядку виключного провадження Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія Верховного Суду України постановою від 21 травня 2004 року скасувала постанову судді від 18 травня 2004 року. Суддею-доповідачем подання був Паневін В. О.

Постановою від 24 травня 2004 року суддя Верховного Суду України продовжив строк тримання під вартою ОСОБА_5 до 19 червня 2004 року.

12 листопада 2002 року ОСОБА_5 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини, в якій зазначив, що під час провадження у кримінальній справі щодо нього були порушені статті 3, 13, пункти 1 і 3 статті 5, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Також без деталізації заяви, ОСОБА_5 стверджував про порушення інших статей Конвенції.

Розглянувши справу, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) констатував і у своєму рішенні від 21 жовтня 2010 року (Рішення) одноголосно постановив, що мали місце порушення:

статті 3 Конвенції, яке полягало у тому, що ОСОБА_5 упродовж тривалого перебування в слідчому ізоляторі N 13 не отримав необхідного лікування (медичної допомоги) від виявлених у нього захворювань на туберкульоз та деформації лівої стегнової кістки, спричиненої численними переломами;

статті 13 Конвенції, яке пов'язується із відсутністю в національному законодавстві ефективних та доступних засобів юридичного захисту за скаргами заявника про ненадання медичної допомоги;

пункту 1 статті 5 Конвенції, суть якого зводиться до того, що упродовж часу ознайомлення заявника з усіма матеріалами кримінальної справи (11 місяців), часу від дати направлення справи до суду і повернення її для проведення додаткового розслідування (7 місяців) та часу із 19 до 24 травня 2004 року, коли вирішувалося питання про продовження строків тримання під вартою, ОСОБА_5 перебував під вартою без відповідного судового рішення;

пункту 3 статті 5 Конвенції, яке полягало у тому, що рішення судді про продовження строку тримання під вартою не містило належних підстав для такого тримання та що національні органи влади не розглядали можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту.

Водночас Суд не виявив порушень пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо тривалості провадження у справі та відсутності ефективних засобів юридичного захисту проти такої тривалості. Також Суд відхилив решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.

Крім того, Суд постановив, що після того, як це рішення стане остаточним, держава має виплатити заявнику вісім тисяч євро на відшкодування моральної шкоди.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_5 просить скасувати їх і направити справу на нове розслідування. Вважає, що необхідним і достатнім індивідуальним заходом для забезпечення виконання рішення Суду, який відповідатиме принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції ("restitution in integrum"), буде рішення про скасування постановлених щодо нього судових рішень та відновлення провадження у справі зі стадії досудового слідства.

Мотивуючи своє прохання, посилається на те, що обвинувачення ґрунтується на його показаннях, які він дав внаслідок жорстокого, нелюдського поводження з ним, під фізичним примусом та психологічним тиском. Стверджує, що органи досудового слідства використали його хворобливий стан здоров'я, що позбавляв його можливості адекватно захищатися від пред'явленого обвинувачення. Підтвердженням цього, на думку заявника, є висновки рішення Суду, який фактично визнав, що під час збирання й закріплення доказів, а також у процесі судового розгляду справи були порушені гарантовані Конституцією України його права та свободи.

Навівши своє трактування фактичних обставин справи, зазначив також, що висновки досудового слідства та суду першої інстанції є однобічними, упередженими, неповними, бездоказовими, суперечливими, такими, що не випливають з матеріалів справи. Водночас посилається на істотне порушення кримінально-процесуального порядку встановлення події злочинів та осіб, причетних до їх скоєння.

Звертає увагу на те, що касаційна інстанція проігнорувала обставини, які об'єктивно заперечували його причетність до злочину (фізичні вади здоров'я (кульгавість), які обмежували його здатність швидко переміщатися і доводили неспроможність його активної участі у злочинах; медичні дані про захворювання на туберкульоз; нездатність через сильні болі реально сприймати хід судового розгляду справи; нехтування клопотання захисника про встановлення судово-медичною експертизою його неспроможності бути активним учасником судового розгляду справи та у зв'язку із поданням цього клопотання усунення захисника від участі у справі).

Покликається й на те, що касаційний суд не відреагував на порушення органами досудового слідства його права на захист, яке полягало в залученні до участі у справі захисника (ОСОБА_7), який фактично його не захищав і не виконував інших функцій захисника. Не отримали належної оцінки суду дії прокурора, який наглядав за слідством. На думку заявника, прокурор упереджено і протиправно ставився до розгляду його заяв про застосування недозволених заходів ведення слідства, приховав ці заяви.

Вважає, що під час перегляду справи залишилися без реагування порушення, допущені в процесі перегляду постанови судді від 18 травня 2004 року про відмову в продовженні строку тримання під вартою. У поєднанні зі сказаним покликається на те, що справа була розглянута незаконним складом касаційного суду. Інтерпретуючи рішення Суду, заявник вважає, що суддя Верховного Суду України (Паневін В. О.), який був доповідачем у справі про перегляд у порядку виключного провадження постанови судді Верховного Суду України від 18 травня 2004 року, не міг (не повинен був) брати участь в касаційному розгляді справи. Ця обставина, з погляду заявника, вказує на те, що така участь судді у розгляді справи була несумісною з вимогами пункту 21 частини 1 статті 54 Кримінально-процесуального кодексу України і мала слугувати підставою для його відводу (самовідводу).

Ухвалою від 7 квітня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ допустив кримінальну справу щодо ОСОБА_5 до провадження Верховного Суду України з підстави встановлення Європейським Судом з прав людини порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод органами державної влади України під час кримінального провадження у справі стосовно заявника.

Ухвалою від 15 квітня 2011 року суддя Верховного Суду України відповідно до частини 1 статті 40019 Кримінально-процесуального кодексу України відкрив провадження у справі для розгляду її Верховним Судом України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 40019 Кримінально-процесуального кодексу України була здійснена підготовка до розгляду справи, після якої ухвалою від 4 травня 2011 року суддя Верховного Суду України кримінальну справу щодо ОСОБА_5 призначив до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників заявника - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_3, які послалися на аргументи заяви ОСОБА_5 і просили скасувати судові рішення та поновити судовий розгляд зі стадії, необхідної для відновлення прав заявника, пояснення представника Міністерства юстиції України Кульчицького Н. С. та міркування заступника Генерального прокурора України Ударцова Ю. В. про відсутність підстав для скасування судових рішень, перевіривши матеріали, додані до заяви, та матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи заяви, Верховний Суд України дійшов висновку про таке.

1. Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Відповідно до положень глави 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. За статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно із Рекомендацією N R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини", прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

2. За матеріалами кримінальної справи ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за ряд тяжких та особливо тяжких злочинів проти життя людини, чужої власності, авторитету органів державної влади, інші посягання. Наслідком цих злочинів стала смерть двох людей, спричинення тяжких тілесних ушкоджень працівникові міліції, у зв'язку із виконанням ним своїх службових обов'язків, готування до заволодінням чужим майном із застосуванням насильства та убивства двох і більше осіб. Обвинувачення у цих злочинах ґрунтується на доказах, які суд дослідив в установленому законом порядку. Обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в законності висновків суду, вказували на порушення процедури судового розгляду або використання недостовірних чи недопустимих доказів, не встановлено. Не виявлено порушень процесуальних прав заявника, зокрема, в частині його тверджень про жорстоке поводження, застосування фізичного та психічного примусу, про безмотивоване ігнорування позиції сторони захисту. Мотиви незгоди з вироком, які за змістом аналогічні тим, що зазначені в заяві, були предметом перевірки суду касаційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування обґрунтовано не погодився з ними.

Не випливають із матеріалів справи твердження про пасивну роль адвоката ОСОБА_7 у захисті прав ОСОБА_5, а також про незаконне усунення адвоката ОСОБА_10 від участі у справі. Це відсторонення не було зумовлено клопотанням про проведення судово-медичної експертизи заявника, як зазначено в заяві. Зі справи видно, що після відмови суду задовольнити його прохання про те, щоб фахівець-фтизіатр оглянув ОСОБА_5 і з'ясував стан його здоров'я, захисник ОСОБА_10, посилаючись на страх за своє здоров'я, відмовився брати участь у судовому розгляді справи і почав чинити цьому перешкоди. Усунення захисника ОСОБА_10 від участі в судовому розгляді справи не позбавило ОСОБА_5 права на захист, оскільки його права продовжувала захищати адвокат ОСОБА_8.

Хоча у своєму зверненні до Європейського Суду з прав людини ОСОБА_5 покликався на зазначені у його заяві факти як на свідчення порушення Конвенції, а також доводив, що кримінальне провадження щодо нього провадилося поза межами розумного строку та із позбавленням його права на використання ефективних засобів юридичного захисту щодо тривалості розгляду справи, Суд не визнав їх обґрунтованими. Не містить рішення Суду й вказівок на те, що встановлені щодо ОСОБА_5 порушення Конвенції були спричинені рішенням, ухваленим в рамках кримінального провадження, яке й надалі завдає шкідливих наслідків і не може бути усунуте (виправлене) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.

3. Загальні принципи, яких притримувався Суд при розгляді заяви ОСОБА_5, оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація, дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за даних обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень. У таких випадках засобами компенсації можуть бути сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.

4. У своїй заяві ОСОБА_5 стверджує, що неналежний стан здоров'я, що супроводжувався біллю та стражданнями, які викликали у нього захворювання на туберкульоз та деформація лівої стегнової кістки, а також (що, на думку заявника та його представників, є головним) ненадання органами державної влади, які ув'язнили його, можливості отримати відповідне лікування (медичну допомогу) від цих захворювань, позбавили його можливості адекватно захищатися від пред'явленого обвинувачення.

Такі судження носять суб'єктивний характер, ґрунтуються на власних відчуттях заявника. У матеріалах кримінальної справи та матеріалах, доданих до заяви, немає ні медичних, ні інших документальних даних, які б в необхідному обсязі підтверджували, що виявлені у заявника захворювання негативно вплинули (чи могли вплинути) на його здатність бути активним учасником судового процесу, розуміти значення вчинюваних щодо нього дій, захищатися від пред'явленого обвинувачення.

Також слід зазначити, що зазначене заявником порушення не висновується з рішення Суду як таке, що призвело до обмеження його права на справедливий суд.

5. У своїй заяві ОСОБА_5, як видно з її змісту, поза зв'язком із рішенням Суду, оспорює фактичні обставини справи, заперечує свою причетність до інкримінованих йому діянь, з урахуванням наведених у заяві мотивів просить перевірити докази і дати їм відповідну правову оцінку; посилається на істотні порушення кримінально-процесуального закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України Верховний Суд України вправі переглядати судові рішення та за наявності для цього підстав втручатися в них у випадку, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановить порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Зазначені в заяві твердження не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судових рішень, а тому не можуть слугувати підставами для їх зміни чи скасування.

6. Главою 32 Кримінально-процесуального кодексу України, редакція якої була чинна на момент здійснення кримінального провадження у справі щодо ОСОБА_5, передбачалася можливість перегляду судових рішень в порядку виключного провадження. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4004 цього Кодексу однією із підстав для такого перегляду було неправильне застосування кримінального закону та порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Ці справи розглядалися на спільному засіданні всіх суддів Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України.

Перегляд справи із зазначеної підстави вважався виключним за своєю суттю порядком перегляду судових рішень. Відповідно до цього провадження вирішувалися тільки питання права і не досліджувалися факти. У ньому не з'ясовувалися обставини, які стосувалися предмета дослідження і в розумінні пункту 21 частини 1 статті 54 Кримінально-процесуального кодексу України давали підстави вважати, що суддя, який брав участь у розгляді такої справи, може бути упередженим і небезстороннім у дослідженні цих обставин під час перегляду справи за процедурою відповідного інституційного провадження. Особливістю цього провадження було й те, що у ньому брав участь увесь склад суддів відповідної юрисдикції, яким згідно із Кримінально-процесуальним кодексом України не заборонялося брати участь у розгляді справи, зокрема, в порядку касаційного провадження.

Таким чином, якщо в аспекті зазначених положень процесуального закону проаналізувати заяву ОСОБА_5 про те, що в складі касаційного суду, який переглядав оскаржений вирок, брав участь суддя, котрий підлягав відводу (самовідводу), то наведені в ній судження не ґрунтуються на законі і не дають підстав вважати, що суддя, який розглядав справу в порядку виключного провадження, не може переглядати вирок у складі касаційного суду.

7. Зазначені в заяві ОСОБА_5 інші твердження за своїм значенням аналогічні проаналізованим і не містять даних, які б відповідно до предмета перегляду, були підставами для скасування судових рішень.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд України вважає, що заява ОСОБА_5 про скасування судових рішень, ухвалених щодо нього, задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 40020, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_5 про скасування вироку апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскарженою, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України.

 

Головуючий

М. І. Гриців

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

Г. В. Канигіна

 

М. Р. Кліменко

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

О. А. Коротких

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

М. В. Патрюк

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали