ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Вус С. М., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г. (за участю заступника Генерального прокурора України - Ударцова Ю. В.), розглянувши кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за заявою захисника ОСОБА_2 про перегляд постановлених у цій справі вироку апеляційного суду Луганської області від 14 серпня 2003 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1 з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, установив:

вироком апеляційного суду Луганської області від 14 серпня 2003 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку м. Луганська, громадянку України, раніше не судиму, засуджено:

- запп. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю;

- за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

Прийнято рішення щодо цивільного позову, речових доказів та судових витрат.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 за пп. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні за попередньою змовою між собою розбійного нападу та умисного вбивства з корисливих мотивів ОСОБА_4 за таких обставин.

Достовірно знаючи про те, що ОСОБА_4 має гроші та цінне майно, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на пропозицію останньої вирішили вчинити розбійний напад на потерпілого, заволодіти його майном та умисно вбити його з корисливих мотивів, спільно розробили план вчинення злочинів та розподілили між собою ролі.

Діючи відповідно до розробленого плану та розподілу ролей, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 грудня 2002 року приблизно о 21 годині прийшли до місця проживання ОСОБА_4 у АДРЕСА_1, де почали разом із потерпілим вживати спиртні напої. Згідно з домовленістю ОСОБА_1 відволікла ОСОБА_4, а ОСОБА_3, щоб отруїти, підсипав йому в бокал зі спиртним завчасно придбані пігулки клофеліну, однак, вони не подіяли. Після цього ОСОБА_1, реалізуючи спільний з ОСОБА_3 план, запросила ОСОБА_4 до спальної кімнати для вступу з ним в інтимний зв'язок і розташувала його так, щоб ОСОБА_3 мав можливість нанести удари порожньою пляшкою з-під шампанського Чужбойському Д. М. по голові, що він і зробив, двічі ударивши потерпілого.

Але ОСОБА_4 став підводитися з ліжка та чинити опір ОСОБА_3 Тоді останній з метою умисного вбивства потерпілого наніс йому ножем, який він спеціально приніс із собою, поранення в область розташування життєво-важливих органів, від яких ОСОБА_4 помер на місці, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заволоділи майном потерпілого загальною вартістю 5775 грн. 06 коп., що становить великий розмір, і залишили місце події.

Причиною смерті ОСОБА_4 стали численні проникаючі колото-різані рани грудної клітки з пошкодженням лівої легені, серця і аорти, що супроводжувалися гострою крововтратою.

На зазначений вирок засудженою ОСОБА_1 було подано касаційну скаргу, в якій вона заперечувала наявність між нею та ОСОБА_3 попередньої змови на вбивство ОСОБА_4 з метою заволодіння його майном та стверджувала, що дії з позбавлення життя останнього вчинено самостійно ОСОБА_3 У зв'язку із цим ОСОБА_1, посилаючись, зокрема, на неналежну оцінку доказів та неправильну кваліфікацію її дій судом, просила вирок щодо неї скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Такі доводи містилися також у доповненні до касаційної скарги засудженої, поданому захисником ОСОБА_2

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 серпня 2010 року касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок щодо неї - без зміни.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2011 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 допущено до провадження Верховного Суду України за заявою захисника ОСОБА_2 про перегляд постановлених у цій справі вироку апеляційного суду Луганської області від 14 серпня 2003 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1

У заяві захисник ОСОБА_2 просить вищевказані вирок апеляційного суду та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Як на підставу для перегляду зазначених судових рішень посилається на невідповідність викладених у вироку апеляційного суду висновків фактичним обставинам справи та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

На обґрунтування своїх вимог, даючи аналіз доказам у справі, стверджує про відсутність між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 попередньої змови на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_4 з корисливих мотивів. Припускає, що між засудженими існувала попередня змова про вчинення розбійного нападу на ОСОБА_4, але в такому випадку, як зазначає захисник, з боку ОСОБА_3 мав місце ексцес виконавця, оскільки він вийшов за межі домовленості з ОСОБА_1 і його дії щодо позбавлення життя потерпілого не охоплювалися її умислом.

При цьому посилається на ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 27 березня 2001 року, якою було скасовано вирок апеляційного суду Луганської області від 5 жовтня 2000 року щодо АДРЕСА_5 у частині засудження його за п. п. "а", "і" ст. 93 КК України (1960 року) за відсутністю в його діях складу злочину, а з того ж вироку щодо АДРЕСА_6 було виключено обвинувачення за п. "і" ст. 93 цього Кодексу. У даному випадку, як зазначає захисник, посилаючись на ухвалу суду касаційної інстанції, колегія суддів визнала, що АДРЕСА_5 не мав умислу на позбавлення життя потерпілого, а його співучасник АДРЕСА_6 вийшов за межі домовленості про вчинення розбійного нападу на останнього, тобто з боку АДРЕСА_6 мав місце ексцес виконавця.

Захисник вважає, що у випадку вчинення злочину АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 і у випадку вчинення злочину ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мали місце подібні суспільно небезпечні діяння, проте в останньому випадку судом касаційної інстанції було прийнято протилежне рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку заступника Генерального прокурора України, який вважав, що заява захисника ОСОБА_2 про перегляд вироку апеляційного суду Луганської області від 14 серпня 2003 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 серпня 2010 року щодо ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, Верховний Суд України вважає, що в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Згідно зі ст. 40011 КПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 40012 КПК України підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, Верховним Судом України є:

1) неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) встановлення міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Перегляд судових рішень у кримінальних справах з інших підстав, у тому числі й з мотивів невідповідності викладених у цих судових рішеннях висновків суду фактичним обставинам справи, про що йдеться у заяві захисника ОСОБА_2, не входить у компетенцію Верховного Суду України при розгляді ним кримінальної справи у порядку, передбаченому главою 321 КПК України.

Отже, вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судових рішень у кримінальних справах, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 40012 КПК України, Верховний Суд України виходить з обставин, установлених судом, який розглянув справу, і викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Як установлено апеляційним судом і зазначено у вироку щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1, залишеному без зміни касаційним судом, між засудженими мала місце попередня змова на вчинення злочинів щодо потерпілого ОСОБА_4.

Згідно з ч. 2 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

У випадку вчинення злочинів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 апеляційний суд визнав, і з цим погодився суд касаційної інстанції, що вони на пропозицію останньої заздалегідь домовилися вчинити розбійний напад на ОСОБА_4, під час якого вирішили вбити потерпілого та заволодіти його майном, разом розробили детальний план спільного вчинення зазначених злочинів, узгодили місце, час та спосіб їх вчинення, розподілили між собою ролі. При реалізації свого злочинного плану ОСОБА_3 та ОСОБА_1 діяли як співвиконавці відповідно до відведених їм ролей, виконуючи кожен покладені на нього функції. Те, що при цьому дії, безпосередньо спрямовані на позбавлення життя потерпілого, було вчинено особисто ОСОБА_3, не виключає відповідальності ОСОБА_1 за умисне вбивство, оскільки ці його дії передбачалися домовленістю між ними та охоплювалися їх спільним умислом.

Тому, розглядаючи кримінальну справу щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку, касаційний суд визнав правильною кваліфікацію її дій апеляційним судом за пп. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, які передбачають відповідальність за вищевказані злочини, вчинені нею за попередньою змовою з ОСОБА_3.

У випадку засудження АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 апеляційний суд дійшов висновку, що вони за попереднім зговором між собою вчинили розбійний напад на водія таксі АДРЕСА_7 і умисно вбили його з корисливих мотивів.

Касаційний суд, розглянувши кримінальну справу щодо АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 у касаційному порядку, погодився з висновком апеляційного суду про те, що засуджені мали зговір щодо нападу на потерпілого АДРЕСА_7 з метою заволодіння його майном, але висновок про наявність між ними попереднього зговору на вчинення умисного вбивства потерпілого після розбійного нападу на нього визнав таким, що не ґрунтується на матеріалах справи.

Як зазначено в ухвалі суду касаційної інстанції щодо АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5, жодного разу, як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні, засуджені не визнавали факт зговору на подальше після розбою вбивство потерпілого і будь-яких доказів, які б свідчили про момент виникнення зговору на вбивство, подальші після розбою наміри, погрози з боку АДРЕСА_5, дії останнього, що входять в об'єктивну сторону вбивства, та єдність умислу, у вироку не наведено. Оскільки співучасник злочину не може нести відповідальність за вчинення виконавцем більш тяжкого злочину, про який вони не домовлялися, дії АДРЕСА_6, який позбавив життя АДРЕСА_7, касаційний суд розцінив як ексцес виконавця і визнав, що АДРЕСА_5 має нести відповідальність за вчинення злочину лише у межах зговору, тобто за розбійний напад.

За таких обставин вирок апеляційного суду у частині засудження АДРЕСА_5 за пп. "а", "і" ст. 93 КК України (1960 року), які передбачали відповідальність за умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене за попереднім зговором групою осіб, було скасовано касаційним судом за відсутністю в його діях складу злочину, а справу в цій частині закрито.

Таким чином, суспільно небезпечні діяння, за які засуджено ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та ті, за які засуджено АДРЕСА_6 і АДРЕСА_5, не є подібними. У першому випадку між співучасниками мала місце попередня змова на вчинення умисного вбивства потерпілого, а в другому випадку змови про таке не було і дії особи щодо позбавлення життя потерпілого носили характер ексцесу виконавця, оскільки виходили за межі домовленості з іншим співучасником та не охоплювалися його умислом.

Отже, наведені у заяві захисника ОСОБА_2 твердження про те, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є безпідставними.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40011, 40020, 40021, 40023 КПК України, Верховний Суд України постановив:

відмовити в задоволенні заяви захисника ОСОБА_2

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченійп. 2 ч. 1 ст. 40012 КПК України.

 

Головуючий

С. М. Вус

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

І. С. Берднік

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

М. Б. Гусак

 

А. А. Ємець

 

Т. Є. Жайворонок

 

В. В. Заголдний

 

Г. В. Канигіна

 

Є. І. Ковтюк

 

П. І. Колесник

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

В. В. Кривенко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

П. В. Панталієнко

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

О. Б. Прокопенко

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

О. О. Терлецький

 

Ю. Г. Тітов

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали