ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 квітня 2012 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А. Г., суддів: Григор'євої Л. І., Лященко Н. П., Патрюка М. В., Гуменюка В. І., Онопенка В. В., Жайворонок Т. Є., Охрімчук Л. І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Сумах про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2011 року, встановила:

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе" (далі - ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе"), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Сумах (далі - Відділення) про відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з 5 вересня 1975 року до 23 листопада 2004 року, працюючи слюсарем механоскладальних робіт 4 розряду цеху N 10 ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе", отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 15 квітня 2008 року йому встановлено II групу інвалідності безстроково та втрату 75 % професійної працездатності. Згідно з актом розслідування причиною професійного захворювання є проведення робіт в умовах підвищених рівнів шкідливих виробничих факторів.

Посилаючись на те, що ушкодженням здоров'я йому завдана моральна шкода, на її відшкодування ОСОБА_1 просив стягнути із ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе" 50 тис. грн. та з Відділення 25 тис. грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 10 червня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто на його користь із ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе" 5 тис. грн. і з Відділення 2500 грн. на відшкодування моральної шкоди, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 12 серпня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Відділення на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; у решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Сумської області від 12 серпня 2010 року залишено без змін.

12 січня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд вищезазначеної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Просить скасувати зазначену ухвалу суду та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють підстави та порядок відшкодування працівнику моральної шкоди, завданої йому на виробництві.

Для прикладу наявності зазначеної підстави перегляду Верховним Судом України судових рішень ОСОБА_1 надав ухвалу Верховного Суду України від 19 жовтня 2011 року (Ухвала N 6-61075св10) у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення, третя особа - ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе", про відшкодування моральної шкоди, якою скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_2 коштів на відшкодування моральної шкоди саме з Відділення.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 5 вересня 1975 року до 23 листопада 2004 року працював слюсарем механоскладальних робіт 4 розряду цеху N 10 ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе" та отримав професійне захворювання.

Висновком МСЕК від 15 квітня 2008 року ОСОБА_1 установлено II групу інвалідності безстроково та втрату 75 % професійної працездатності.

Відповідно до вимог ст. 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1 - 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII "Про охорону праці" (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року N 229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абз. 4 ст. 1, підп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону N 1105-XIV, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Відділення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про стягнення із Відділення на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування моральної шкоди та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди із ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М. В. Фрунзе", суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив із того, що на час виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, тобто з 15 квітня 2008 року, діяла норма ст. 237-1 КЗпП України, на підставі якої моральна шкода повинна бути відшкодована працівнику роботодавцем.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та вимогам норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

В ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 жовтня 2011 року (Ухвала N 6-61075св10), на яку посилається заявник, містяться висновки, згідно з якими суд, встановивши, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 26 травня 2003 року, тобто під час дії ч. 3 ст. 34 Закону України N 1105-XIV, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на Відділення обов'язку її відшкодувати на підставі вищевказаної норми закону.

Натомість у справі за позовом ОСОБА_1 судами застосовано ст. 237-1 КЗпП України.

Таким чином, у судовому рішенні, яке переглядається, і в ухвалі суду касаційної інстанції від 19 жовтня 2011 року (Ухвала N 6-61075св10), доданій до заяви, застосовані різні норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи те, що рішенням апеляційного суду Сумської області від 12 серпня 2010 року й ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2011 року правильно застосовано норми матеріального права, надане заявником судове рішення не є прикладом неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, не вбачається підстав вважати заяву ОСОБА_1 обґрунтованою.

Керуючись ст. ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2012 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

 

В. В. Онопенко

 

В. І. Гуменюк

 

Л. І. Охрімчук

 

Т. Є. Жайворонок

 

М. В. Патрюк

 

Н. П. Лященко





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали