ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27.09.2001 р.

Справа N 6-20кс01


У листопаді 2000 р. М. звернувся до суду з позовом до ДП про відшкодування моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що відповідач з березня 2000 р. не виплачує йому заробітну плату, внаслідок чого він зазнає моральних страждань.

Рішенням міжобласного суду від 11 червня 2001 р. у позові відмовлено.

У касаційній скарзі М. просив скасувати це рішення, посилаючись на неправильне застосування судом ст. 2371 КЗпП.

Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга піддягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що несвоєчасна виплата позивачу заробітної плати була пов'язана з відсутністю коштів у відповідача і позивач не довів факту заподіяння йому моральних страждань.

Однак, на думку судової палати, суд дійшов такого висновку з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом цієї норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин є порушення роботодавцем будь-яких із передбачених законом прав найманого працівника, якщо таке порушення поєднане з його моральними стражданнями, втратою ним нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням міжобласного суду від 7 грудня 2000 р. встановлено, що відповідач з березня 2000 р. не виплачував позивачеві заробітну плату, заборгованість з якої в розмірі 1491 грн. 38 коп. (станом на листопад 2000 р.) і була стягнута на користь М.

За таких обставин судова палата не погодилася з висновком суду про недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди в узагальненому вигляді, а саме у вигляді моральних страждань.

Сама по собі відсутність коштів у відповідача для оплати праці не звільняла його від цього обов'язку і не могла бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог М.

З урахуванням викладеного судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу М. задовольнила, рішення міжобласного суду від 11 червня 2001 р. скасувала, справу направила на новий розгляд.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали