ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01.09.2004 р.

Справа N 6-7245кс03


У червні 2000 р. В. звернувся до суду з позовом до регіонального представництва ДочК (далі - Представництво) про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги В. мотивував тим, що рішенням міського суду від 7 грудня 1999 р. він був поновлений на посаді інженера-програміста у філії ДочК (далі - Філія). Посилаючись на те, що наказ про поновлення на роботі був виданий лише 17 квітня 2000 р., позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст. 236 КЗпП середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду в сумі 1517 грн.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У додатковій заяві від 22 листопада 2001 р., посилаючись на те, що зазначена сума була виплачена йому лише 18 липня 2001 р., В. просив стягнути моральну шкоду за затримку виконання рішення суду.

Рішенням міського суду від 24 жовтня 2002 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 17 січня 2003 р., позов задоволено частково - стягнуто на користь В. 5 тис. грн. моральної шкоди.

У касаційній скарзі ДочК просила скасувати ухвалені рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Міський суд установив, що 7 грудня 1999 р. постановлено рішення суду про поновлення позивача на роботі у Філії з дня звільнення - 2 червня 1999 р. (про що директором Філії було видано наказ від 17 квітня 2000 р.), та про сплату йому за час вимушеного прогулу (з 2 червня 1999 р. до 7 грудня 1999 р.) середнього заробітку в сумі 1670 грн. Зазначена сума була отримана позивачем 6 травня 2000 р.

Оскільки 31 грудня 1999 р. трудовий договір із позивачем було розірвано з підстави закінчення його строку, відповідач сплатив позивачеві заробітну плату за період із 7 грудня до 31 грудня 1999 р., а також компенсацію за невикористану відпустку, яку позивач отримав 18 липня 2001 р.

Вирішуючи спір на підставі ст. 2371 КЗпП та покладаючи на відповідача обов'язок із відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що внаслідок неправомірного порушення Філією строків розрахунку при звільненні та несвоєчасного виконання судового рішення позивачеві заподіяна моральна шкода в розмірі 5 тис. грн., яка підлягає стягненню з Представництва як правонаступника Філії.

Проте Судова палата з такими рішеннями не погодилася, оскільки вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 98 ЦПК 1963 р. до осіб, які беруть участь у справі, зокрема, належать: сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки (цивільна процесуальна правоздатність) відповідно до правил ст. 100 ЦПК 1963 р. визнається за державними підприємствами, установами, організаціями, колгоспами, іншими кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями, які користуються правами юридичної особи.

Згідно зі ст. 23 ЦК 1963 р. юридичними особами є організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, будучи позивачами та відповідачами в суді.

Стягуючи моральну шкоду з Представництва, суд не врахував зазначених положень закону, не з'ясував питання про наявність у відповідача статусу юридичної особи і не звернув увагу на те, що стороною у трудовій угоді зазначено не Представництво, а Філію, яка наказом ДочК від 12 жовтня 2001 р. була ліквідована і 14 грудня 2001 р. виключена з державного реєстру.

Висновок же суду про те, що Представництво є правонаступником Філії, на матеріалах справи не ґрунтується.

Зазначене порушення закону залишилося поза увагою апеляційного суду.

Крім того, відповідно до ст. 202, пунктів 6, 7 ст. 203 ЦПК рішення має бути законним та обґрунтованим, містити посилання на встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, на порушення прав і свобод, невиконання зобов'язань або на інші підстави для задоволення вимог.

Вирішуючи спір на підставі ст. 2371 КЗпП, суд не врахував, що згідно із цією нормою (нею Кодекс доповнено Законом від 24 грудня 1999 р. N 1356-XIV, набрала чинності 13 січня 2000 р.) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його трудових прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У порушення зазначених у законі вимог суд не з'ясував: які саме правовідносини виникли у сторін у зв'язку із затримкою виконання судового рішення; наявність самої моральної шкоди; причинного зв'язку між нею і протиправними діями відповідача та його вини в заподіянні шкоди; чим підтверджується факт моральних страждань; із чого виходив позивач, визначаючи розмір шкоди.

Між тим, у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 р. N 5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), які зазначив позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості, справедливості та наводити в рішенні відповідні мотиви.

Усупереч вимогам ст. 40 ЦПК суди належним чином не перевірили заперечень представника відповідача про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, обґрунтованості її розміру незважаючи на те, що ці обставини мали істотне значення для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 336 ЦПК порушення судом норм процесуального закону, що призвели до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Тому Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу ДочК задовольнила, рішення міського суду від 24 жовтня 2002 р. та ухвалу апеляційного суду від 17 січня 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали