ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15.09.2004 р.

Справа N 6-10117кс04


У жовтні 2003 р. Ч. звернувся до суду з позовом до Лікарні про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 10 жовтня 2001 р. його було прооперовано в першому травматологічному відділенні лікарні. Під час проведення операції зламалося хірургічне свердло, уламок якого залишився в дистальному відділі дужки ключиці, про що працівники відповідача його, Ч., не повідомили. Посилаючись на те, що недбалими і непрофесійними діями лікарів йому заподіяно моральну шкоду, позивач просив стягнути 160 тис. грн. на її відшкодування.

Рішенням районного суду від 3 грудня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 17 березня 2004 р., позов задоволено частково.

У касаційній скарзі Лікарня, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалені в справі рішення.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлено, що 10 жовтня 2001 р. під час проведення лікарем відповідача С. операції на травмованій ключиці позивача зламалося хірургічне свердло, уламок якого залишився в дистальному відділі дужки ключиці.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що злам свердла стався з вини лікаря С., у зв'язку з чим позивачеві заподіяно моральну шкоду, яка полягає у психологічних стражданнях від усвідомлення факту наявності в організмі стороннього предмета і яку на підставі статей 440, 441 ЦК повинен відшкодувати відповідач.

Однак, Судова палата з такими висновками не погодилася, визнавши, що суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 4401 ЦК та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" цивільно-правова відповідальність за моральну шкоду настає за умови доведеності таких фактів: наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У зв'язку із цим, відповідно до вимог статей 202, 2021 ЦПК суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Усупереч зазначеним вимогам та положенням ст. 203 ЦПК рішення суду не містить даних про те, якими саме неправомірними діями (бездіяльністю) заподіяно моральну шкоду позивачеві, у чому саме полягає вина відповідача (його працівників) у її заподіянні.

Відповідно до ст. 441 ЦК відповідальність за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132 - 134 КЗпП).

Вирішення судом питання про винність лікаря С. стосується прав і обов'язків останнього, оскільки наслідки розгляду судом спірної справи можуть вплинути на його правове становище. Проте суд, у порушення вимог статей 99, 103, 108 ЦПК не залучив С. до участі у справі, що відповідно до ст. 336 ЦПК є самостійною підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Лікарні задовольнила, рішення районного суду від 3 грудня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду від 17 березня 2004 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали