ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

12.01.2017 р.

N 826/22044/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Шулежка В. П., суддів: Іщука І. О. та Погрібніченка І. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України про визнання неправомірними та скасування наказів, відшкодування шкоди, встановив:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

визнати неправомірним і скасувати наказ відповідача від 10.03.2015 N 259 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 259) в частині затвердження розміру цієї грошової компенсації у межах Донецької області;

визнати неправомірним і скасувати наказ відповідача від 12.10.2015 N 1006 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 1006) в частині затвердження розміру цієї грошової компенсації у межах Донецької області;

визнати неправомірним і скасувати наказ відповідача від 25.01.2016 N 42 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2016 рік" (Наказ N 42) в частині затвердження розміру цієї грошової компенсації у межах Донецької області;

стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування шкоди, завданої недоплатою грошової компенсації часткової вартості продуктів харчування за фізіологічними (медичними) нормами у період з 10.03.2015 по теперішній час внаслідок прийняття неправомірного рішення, у сумі 9371,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розміри встановленої спірними наказами грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на відповідні роки, не відповідають вимогам п. 9 постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 N 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині середніх цін на продукти харчування, що склалися в регіонах за попередні три місяці, виходячи з даних Держстату.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання, які були проведені по даній справі, жодного разу не прибув, хоча щоразу був належним чином повідомлений про розгляд справи, просив розглядати справу без його участі, у зв'язку з чим на підставі ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалено розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Водночас до суду надійшли заперечення Мінсоцполітики, у яких останнє просило відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав, відповідності оскаржуваних наказів вимогам законодавства та відсутності порушеного права позивача.

Виходячи з положень ч. 6 ст. 128 КАС України, судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії та Чорнобильській АЕС та відноситься до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

З 27 травня 2015 року позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, отримував компенсацію у розмірі 50 % вартості продуктів харчування, яка передбачена п. 14 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зокрема, в період з березня 2015 року по липень 2015 року включно спірна компенсація нараховувалася за нормою, встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 10 березня 2015 року N 259 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 259) в сумі 340 грн. на місяць;

в період з серпня 2015 року по грудень 2015 року включно спірна компенсація нараховувалася за нормою, встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 12 жовтня 2015 року N 1006 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік" (Наказ N 1006) в сумі 420 грн. на місяць;

в період з січня 2016 року по березень 2016 року включно спірна компенсація нараховувалася за нормою, встановленою наказом Міністерства соціальної політики України від 25 січня 2016 року N 42 "Про встановлення розмірів грошової компенсації, вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2016 рік" (Наказ N 42) в сумі 420 грн. на місяць.

В той же час, позивач вважає вказані розміри встановленої спірними наказами грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такими, що не відповідають вимогам п. 9 постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 N 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині середніх цін на продукти харчування, що склалися в регіонах за попередні три місяці, виходячи з даних Держстату.

Вирішуючи з урахування вищенаведеного спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Так, пунктом 14 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, надається гарантоване державою забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

До того ж, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (ст. 9 Прикінцевих положень) установлено, що у 2015 році, деякі норми (в тому числі і ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зокрема, порядок визначення механізму використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 р. N 936 (далі - Порядок N 936).

Пунктом 9 Порядку N 936 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що Мінсоцполітики в десятиденний строк після прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з розроблених МОЗ фізіологічних (медичних) норм харчування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 р. N 258 (ЗП України, 1992 р., N 10, ст. 236), і даних Держстату щодо середніх цін на продукти харчування, що склалися в регіонах за попередні три місяці, визначає в розрізі Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування відповідно до Закону для громадян, віднесених до категорій 1 і 2, потерпілих дітей у разі захворювання кровотворних органів (гострі лейкози), щитовидної залози (аденома, рак), на злоякісні пухлини, а також для батьків потерпілих дітей, які не відвідують дитячі дошкільні та шкільні заклади і не забезпечуються продуктами харчування.

При цьому пунктом 132 Порядку N 936 передбачено, що видатки (пов'язані з виконання цієї постанови) здійснюються в межах бюджетних призначень, передбачених головному розпоряднику бюджетних коштів у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 2 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

В контексті наведеного слід зазначити, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011)).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012)).

В даному випадку, як стверджує відповідач, законами України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та "Про Державний бюджет України на 2016 рік" збільшення видатків на реалізацію положень пункту 14 ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено не було, а тому Мінсоцполітики, як головний розпорядник коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розраховувало розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 - 2016 роки, що встановлені оскаржуваними наказами, виключно в межах бюджетних призначень. Доказів же невідповідності проведених відповідачем розрахунків компенсації із розміром бюджетного призначення, передбаченого на відповідний рік, позивачем суду не надано.

Таким чином, за висновком суду, Мінсоцполітики, встановлюючи розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 - 2016 роки, не мало правових підстав для їх визначення поза межами видатків державного бюджету на відповідні цілі у розмірах інших, ніж передбачено у Законі України "Про Державний бюджет України".

Поряд з цим, суд також враховує посилання представника Мінсоцполітики на те, що останнє вишукало можливість підвищити з 01.08.2015 розміри зазначених виплат, а саме: наказом Мінсоцполітики від 12.10.2015 N 1006 (Наказ N 1006) затверджено більші, ніж встановлено наказом N 259 (Наказ N 259), розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування для громадян, віднесених до категорій 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2015 рік.

За таких обставин, а також зважаючи на те, що колегією суддів не встановлено невідповідності оскаржуваних наказів вимогам п. 9 Порядку N 936, позовні вимоги про визнання неправомірними та скасування цих наказів, задоволенню не підлягають. Відповідно відсутні підстави і для задоволення вимоги про відшкодування шкоди, оскільки судом не встановлено обставин завдання позивачу такої.

Доводи позивача, викладені у позовній заяві, не спростовують наведених висновків суду у даній справі та не доводять зворотне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Мінсоцполітики доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних наказів з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись вимогами статей 69 - 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

 

Головуючий, суддя

В. П. Шулежко

Суддя

І. О. Іщук

Суддя

І. М. Погрібніченко




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали