ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 1 березня 2012 року

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України: під головуванням заступника секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України - Гриціва М. І., за участю начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у кримінальних справах Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України Курапова М. В., захисника ОСОБА_3, розглянула 1 березня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за поданням п'яти суддів, внесеним за клопотанням захисника ОСОБА_3 про перегляд у порядку виключного провадження вироку Дарницького районного суду м. Києва від 8 січня 2002 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2002 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 квітня 2003 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Зазначеним вироком засуджено: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Москви Російської Федерації, мешканця м. Києва, такого, що не має судимості,

- за ч. 4 ст. 189 КК України на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 146 КК України на п'ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на десять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_4, як офіцера запасу Служби безпеки України, позбавлено військового звання капітан.

За ст. 208 КК України 1960 року ОСОБА_4 виправдано у зв'язку із недоведеністю його участі у вчиненні злочину;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та мешканця м. Києва, такого, що не має судимості,

- за ч. 4 ст. 189 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 2 ст. 146 КК України на чотири роки і шість місяців позбавлення волі;

- за ст. 304 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на дев'ять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 та ОСОБА_7, судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у солідарному порядку на користь потерпілого ОСОБА_8 58795 гривень на відшкодування матеріальної шкоди, а також на користь ОСОБА_8 та неповнолітнього ОСОБА_9 по 30000 гривень кожному на відшкодування моральної шкоди; на користь держави по 12 гривень 40 копійок з кожного судових витрат за проведення дактилоскопічної експертизи.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2002 року вирок місцевого суду змінено, зменшено суму матеріальної шкоди, що підлягає стягненню із засуджених, до 4795 гривень.

Уточнено вступну частину вироку вказівкою про те, що ОСОБА_5 є одруженим.

Виключено із мотивувальної частини вироку вказівку про врахування судом при призначенні засудженим покарання того, що вони в повній мірі у вчиненні злочинів щиросердно не розкаялися.

У решті вирок залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 квітня 2003 року у задоволенні касаційних скарг захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_10, засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 засуджено за умисні злочини, вчинені ними за наступних обставин.

У середині грудня 1999 року ОСОБА_4 з метою викрадення неповнолітнього ОСОБА_9 та вимагання у його батька ОСОБА_8 грошей за повернення сина організував злочинну групу, до якої увійшли ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_11, щодо якого постановою суду застосовано примусові заходи виховного характеру.

ОСОБА_4 розробив план вчинення злочину та розподілив ролі між учасниками злочинної групи, пред'явив фотокартку неповнолітнього ОСОБА_9, надав інформацію про місце його проживання та навчання, визначив дії кожного із учасників у викраденні дитини, подальшого її утримання та отримання викупу за її повернення.

Згідно із розробленим планом з середини грудня 1999 року по 12 лютого 2000 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 слідкували за неповнолітнім ОСОБА_9, а про результати спостереження доповідали ОСОБА_4.

Після проведення необхідних підготовчих дій, на початку лютого 2000 року ОСОБА_4 зустрівся з ОСОБА_5 та визначив дату викрадення дитини 12 лютого 2000 року, а останній повідомив про це інших співучасників.

12 лютого 2000 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 з 14 години спостерігали за переміщенням неповнолітнього ОСОБА_9 Цього ж дня о 16 годині 15 хвилин на вул. Флоренції в м. Києві вони викрали неповнолітнього ОСОБА_9, заштовхали його до салону автомобіля та перевезли спочатку в гараж АДРЕСА_1, а потім за наказом ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_2, яка була орендована ОСОБА_7, і утримували.

Того ж дня приблизно о 21 годині 40 хвилин ОСОБА_4 із телефонного автомату, розташованого на вул. Ш.Руставелі, 18 у м. Києві, зателефонував до ОСОБА_8 та, погрожуючи фізичною розправою над його неповнолітнім сином, вимагав 500000 гривень.

Про викрадення свого сина ОСОБА_8 одразу повідомив правоохоронні органи. Усвідомивши, що пошуком дитини активно займаються правоохоронні органи, ОСОБА_4 наказав ОСОБА_5, а той повідомив про це інших учасників, відпустити ОСОБА_9 додому. У квартирі АДРЕСА_2 неповнолітній ОСОБА_9 перебував до 21 години 13 лютого 2000 року.

Крім того, ОСОБА_5, завідомо знаючи, що ОСОБА_11 є неповнолітнім, втягнув його в злочинну діяльність, запропонувавши взяти участь у викрадені неповнолітнього ОСОБА_9

У клопотанні щодо перегляду судових рішень з підстав, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 4004 КПК України, захисник ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення щодо обох засуджених скасувати, а кримінальну справу закрити у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Посилається при цьому на пункти 2, 3 ч. 1 ст. 4004, ч. 3 ст. 4009 КПК України (в редакції до 30 липня 2010 року), п. 4 ч. 1 ст. 54, ст. 56, п. 2 ч. 2 ст. 370, п. 5 ч. 1 ст. 71 КПК України, ст. 48 КК України 1960 року, ст. 58 Конституції України, ст. 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 10 грудня 2009 року.

На обґрунтування свого прохання захисник наводить рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 10 грудня 2009 року в справі "ОСОБА_4 і ОСОБА_5 проти України", яким було констатовано порушення пунктів 3, 4 і 5 ст. 5 та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі Конвенція). Зокрема, звертає увагу на те, що Судом визнано порушення принципу безсторонності суду, оскільки справу по суті розглядав суддя Дарницького районного суду м. Києва Бець О., який направляв справу на додаткове розслідування та у постанові від 17 серпня 2000 року висловлював думку щодо кваліфікації дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме: про наявність в їх діях більш тяжкого складу злочину вимагання.

Крім того, захисник указує на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції захист заявляв клопотання про відвід судді Бець О., яке було відхилено, а доводи в апеляційних та касаційних скаргах про розгляд справи незаконним складом суду вищими судами були залишені поза увагою.

За поданням п'яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання захисника ОСОБА_3 внесено на судовий розгляд щодо перегляду судових рішень з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 4004 КПК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, захисника ОСОБА_3, який підтримав своє клопотання, думку прокурора про часткове задоволення клопотання захисника, скасування оскаржуваних судових рішень в частині засудження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та направлення справи щодо останніх на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважають, що воно підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд.

Відповідно до п. 1 зазначеної вище статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Наявність безсторонності визначається за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.

За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.

Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Згідно з ч. 1 ст. 54 КПК України суддя не може брати участі в розгляді кримінальної справи, у тому числі, при наявності інших обставин, які викликають сумнів у його об'єктивності.

Із матеріалів справи убачається, що 17 серпня 2000 року Дарницький районний суд м. Києва під головуванням судді Бець О. виніс постанову, якою кримінальну справу щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було направлено прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування.

У постанові суд висловив думку про наявність підстав для пред'явлення притягнутим до кримінальної відповідальності особам, а також ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як особам, щодо яких застосовано положення Закону України "Про амністію" від 11 травня 2000 року, обвинувачення про більш тяжкий злочин вимагання.

Під час додаткового розслідування начальником відділу прокуратури м. Києва Желіховським В. були скасовані постанови органу дізнання від 7 червня 2000 року про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України, а також постанова органу дізнання від 12 травня 200 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 144 КК України 1960 року. У подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було пред'явлено обвинувачення, у тому числі у вимозі передачі чужого майна, а саме 500000 гривень, потерпілим ОСОБА_8, з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень його неповнолітньому сину ОСОБА_9, вчинених організованою групою.

У судовому засіданні 20 березня 2001 року та 16 липня 2001 року підсудні ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а також їх захисники, заявляли клопотання про відвід судді Бець О. у зв'язку з його упередженістю. Своє прохання обґрунтовували тим, що обвинувачення в частині за ч. 3 ст. 144 КК України 1960 року побудовано на впізнанні потерпілим ОСОБА_8 голосу ОСОБА_4, проведеним з порушенням процесуальних норм за вказівкою, викладеною у зазначеній вище постанові суду від 17 серпня 2000 року про направлення справи на додаткове розслідування, а також тим, що суддя Бець О. у цій постанові висловив думку щодо кваліфікації дій обвинувачених та наявності в їх діях більш тяжкого складу злочину вимагання.

Постановами в.о. голови Дарницького районного суду м. Києва відповідно від 20 березня 2001 року та 23 липня 2001 року заявлені відводи було відхилено, оскільки в діях судді Бець О. не було виявлено упередженості.

8 січня 2002 року у справі постановлено вирок під головуванням судді Бець О.

Європейський суд з прав людини у зазначеному вище рішенні нагадав, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім.

У рішенні в справі "ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти України" Суд дійшов висновку, що український суд не був безстороннім за об'єктивним критерієм.

На обґрунтування свого висновку Суд звернув увагу на те, що, застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді Бець О., певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими.

Суд зазначав, що ухвалою від 17 серпня 2000 року суддя Бець О. повернув кримінальну справу стосовно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на додаткове розслідування, висловивши думку, що зазначені вище підсудні і заявники вдалися до вимагання і цей факт не був розслідуваний правоохоронними органами. Такі формулювання в його ухвалі як, наприклад, про те, що "оскільки в їх діях вбачається співучасть в скоєнні більш тяжкого злочину вимагання", могли викликати обґрунтовані побоювання, що у судді Бець О. вже сформувалася думка про вину заявників і що це може позначитися на його безсторонності в разі повторного направлення йому матеріалів цієї справи для розгляду.

Такі побоювання заявників щодо небезсторонності судді Бець О. Суд визнав об'єктивно обґрунтованими та оцінив як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Крім того, Європейський суд зауважив, що, розглядаючи апеляції заявників, суди вищих рівнів проігнорували їхні доводи з цього приводу.

Дійсно, як свідчать матеріали справи, на вирок місцевого суду засудженими ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їх захисниками були подані апеляції. Серед інших доводів у апеляціях також зазначалося про розгляд справи незаконним складом суду, а саме під головуванням судді Бець О.

Апеляційний суду м. Києва в своєму рішенні від 21 червня 2002 року наведений довід залишив поза увагою.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, розглядаючи справу 10 квітня 2003 року за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також їх захисників, наведений довід також належним чином не перевірила.

Зазначені порушення кримінально-процесуального закону судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважають такими, що істотно вплинули на правильність оскаржуваних судових рішень.

У відповідності до положень п. "а" ч. 2 та п. "а" ч. 3 ст. 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року додатковими заходами індивідуального характеру з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції. Таке відновлення здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження справі.

Враховуючи стадію провадження, на якій було допущено зазначене вище порушення, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважають, що відновлення порушених прав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 можливе при поверненні їм попереднього юридичного статусу підсудних.

У зв'язку із наведеним оскаржувані судові рішення в частині засудження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

На підставі наведеного та керуючись абзацом 8 пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI) та статтями 4004, 40010 КПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав перегляду судових рішень" від 11 лютого 2010 року N 1876-VI, колегія суддів ухвалила:

Клопотання захисника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 8 січня 2002 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2002 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 квітня 2003 року в частині засудження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

 

Головуючий:

М. І. Гриців

Суддя-доповідач:

Г. В. Канигіна





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали