ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.09.2017 р.

Справа N 904/9643/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Коваленка В. М. - головуючого (доповідач у справі), Білошкап О. В., Короткевича О. Є., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" на постанову від 24.04.2017 Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення  від 09.03.2017 господарського суду Дніпропетровської області у справі N 904/9643/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро  до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС", м. Київ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні відповідача: 1. Приватне підприємство "Цесія", м. Дніпро, 2. Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя", м. Дніпро, 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства", м. Дніпро, про витребування майна, в судовому засіданні взяв участь представник: Генеральної прокуратури України - С. О. В., посвідч., встановив:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області 09.03.2017 (суддя Фещенко Ю. В.), що прийнято у справі N 904/9643/16, позов Прокуратури Дніпропетровської області, що звернулась в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - Міськрада) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" (далі - ТОВ "ТУЛС", Відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: приватного підприємства "Цесія" (далі - ПП "Цесія", Третя особа-1), комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" (далі - КЖЕП "Лівобережжя", Третя особа-2) та товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" (далі - ТОВ "Агентство з питань нотаріату та банкрутства", Третя особа-3) про витребування майна, задоволений у повному обсязі. Витребувано від ТОВ "Тулс" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення N 69, що розташоване за адресою: проспект Газети "Правда", будинок 127-А в м. Дніпро, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області 09.03.2017, а у задоволенні позову відмовити, судові ж витрати покласти на Позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 (головуючий суддя - Верхогляд Т. А., судді: Парусніков Ю. Б., Пархоменко Н. В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області 09.03.2017 - без змін.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як рішення господарського суду Дніпропетровської області 09.03.2017, так і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. ст. 10, 23, 25, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін), ст. ст. 12, 15, 16, 215, 253 - 255, 257, 261, 267, 330, 344, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 74, 78, 219 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, задовольняючи позовні вимоги про витребування майна, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно, що є комунальною власністю, вибуло з власності Міськради поза волею власника в результаті продажу, проведеного у процедурі ліквідації у справі про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя", з укладенням в наступному договору купівлі-продажу, а дії ліквідатора КЖЕП "Лівобережжя" з формування ліквідаційної маси останнього, продажу майна, відповідні торги та укладений договір купівлі-продажу були визнані недійсними за рішенням суду, прийнятим у справі про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя". Вказані обставини стали підставою для висновків про витребування спірного майна у відповідача - ТОВ "ТУЛС", доводи ж останнього про добросовісне набуття ним права власності на спірне майно не відповідають нормам законодавства, а заява про застосування позовної давності та відмову на цій підставі у позові відхилена, як безпідставна.

З вказаним висновком повністю погодився суд апеляційної інстанції.

Заперечуючи наведені висновки, скаржник зазначає, що спірне майно вибуло у спеціальній процедурі -у межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" за рішенням уповноваженої особи - ліквідатора та власника -Міськради, що передала боржнику це майно, а тому вибуття було з волі власника, у зв'язку із чим посилання судів на відповідну судову практику Верховного суду України є безпідставним. Також скаржник вказує на незаконність застосування судами ст. 35 ГПК України, оскільки факти незаконного формування ліквідаційної маси із включенням до складу спірного майна та незаконність договору купівлі-продажу мали бути дослідженні з витребуванням доказів саме у даній справі. Крім цього, заявник в касаційній скарзі вказує на неврахування обтяження щодо спірного нерухомого майна до моменту зняття такого обтяження у процедурі банкрутства, що виключає його передачу від КЖЕП "Лівобережжя" іншій особі, та зазначає про добросовісне набуття ТОВ "ТУЛС" права на це майно, так як продаж відбувався на виконання постанови від 14.08.2012 про визнання банкрутом КЖЕП "Лівобережжя".

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони суперечать вимогам діючого законодавства та викладені без врахування встановлених судами обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 23.10.2003 N 232-10/XXIV "Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області" в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження голови Дніпропетровської обласної Ради N 159-р від 18.08.2003 "Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя".

Крім цього, рішенням Дніпропетровської міської ради N 11/13 від 19.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акта приймання-передачі від 18.08.2003 (пункт 1 рішення міської ради).

У зв'язку із цим суди зробили висновки, що з 18.08.2003 - дати затвердження актів приймання-передачі, територіальна громада міста набула право власності на вказані об'єкти нерухомого майна

Як вбачається, на підставі рішенням Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 N 16/9 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема КЖЕП "Лівобережжя" передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

В свою чергу на підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради N 159-р від 18.08.2003, рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 23.10.2003 N 232-10/XXIV відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 23.05.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності нежитлового приміщення N 69, що розташоване за адресою: проспект Газети "Правда", будинок 127-А в м. Дніпро (реєстраційний номер 58920312101), тобто спірного об'єкта нерухомості.

Між тим, як встановили суди, на час відкриття 06.08.2012 (ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у справі N 38/5005/6636/2012) провадження у справі про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя", рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 N 16/9 в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалось на балансі КЖЕП "Лівобережжя".

Саме за таких обставин, як встановили суди в оскаржуваних рішеннях, під час ліквідаційної процедури КЖЕП "Лівобережжя" (відкрита постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі N 38/5005/6636/2012) спірне майно було включено ліквідатором до складу ліквідаційної маси та реалізовано на проведених товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів, оформлених протоколом N 51 від 27.12.2012 та переможцем яких визначено ПП "Цесія". Саме з цим підприємством був укладений відповідний договір купівлі-продажу від 20.06.2013, що посвідчений нотаріусом та зареєстрований в реєстрі N 943, а ПП "Цесія", в свою чергу відчужило на користь ТОВ "ТУЛС" спірне майно вже за договором купівлі-продажу N 5605 від 18.11.2013.

Між тим, згадані дії ліквідатора щодо формування ліквідаційної маси (із включенням спірного майна), продажу спірного майна визнані неправомірними, визнані недійсними результати вказаних біржових торгів та договір купівлі-продажу від 20.06.2013 N 943, про що у справі про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" винесено ухвалу від 29.08.2016, залишену без змін постановою апеляційного суду від 14.12.2016.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, неправомірність дій щодо відчуження спірного нерухомого майна встановлена та доведена вищенаведеними судовими рішеннями, які набрали законної сили і згідно ст. 115 ГПК України підлягають обов'язковому виконанню.

За викладених та встановлених судами в іншій господарській справі обставин, а також враховуючи наведені приписи законодавства, касаційний суд відхиляє хибні доводи скаржника щодо неправомірного застосування судами у даній справі наведених приписів ст. 35 ГПК України.

При цьому касаційний суд враховує, що вказані судові рішення у справі N 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" були залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2017.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлена належність власникові права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно норм ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно ж до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Виходячи з наведених приписів та норм ст. ст. 19, 143 Конституції України, ст. 327 ЦК України, ч. 5 ст. 16, п. 30 ч. 1 ст. 26, ч. 1, ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - стосовно повноважень територіальних громад, уповноважених представницьких органів таких громад, у тому числі стосовно майна, що є у власності цієї громади та є комунальним майном (об'єктів комунальної власності), права таких представницьких органів на володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності відповідної територіальної громади, у тому числі права на вилучення на користь інших суб'єктів права власності, порядку здійснення такого вилучення (відчуження), колегія суддів зазначає, що лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Міськради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідне рішення щодо продажу спірного об'єкта нерухомості в матеріалах справи відсутнє, а скаржник не спростував цей факт.

Таким чином, в даному випадку встановлення факту незаконного включення спірного об'єкту нерухомості до складу ліквідаційної маси КЖЕП "Лівобережжя" та без прийняття рішення компетентного органу щодо продажу вказаного майна, свідчить про відсутність у діях власника майна волі на передачу цього майна.

А тому визначений нормами ст. 387 ЦК України порядок витребування власником свого майна відповідає способам захисту, якій був застосований у даній справі шляхом подання позову про витребування від ТОВ "ТУЛС" спірного нерухомого майна, та відповідає і обставинам справи, і нормам законодавства.

У зв'язку із наведеними висновками про відсутність волі власника на відчуження спірного майна, відхиляються доводи скаржника про застосування норм ст. 388 ЦК України щодо його статусу та прав як добросовісного набувача цього майна.

Так, за нормами ст. 388 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Частиною 1 ст. 388 ЦК України визначені випадки витребування майна від добросовісного набувача власником. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 05.10.2016 у справі N 916/2129/15 (Постанова N 3-604гс16, 916/2129/15) та від 25.01.2017 у справі N 916/2131/15 (Постанова N 3-1533гс16, 916/2131/15) про те, що "у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів".

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння Міськради поза її волею, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки цих судів про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України, а доводи касаційної скарги ТОВ "ТУЛС" такими, що не спростовують висновків оскаржуваних судових рішень.

Місцевим та апеляційним судами повно та всебічно досліджено матеріали справи та з'ясовано фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора. Оцінка доводів сторін даної справи та наявних доказів була здійснена попередніми судовими інстанціями з дотриманням приписів ст. ст. 47, 43 ГПК України.

Так, зокрема, вмотивовано відхилено як місцевим, так і апеляційним судами посилання Відповідача на необхідність застосування строків позовної давності у даній справі, оскільки недійсність угоди, за якою вибуло спірне майно, встановлена ухвалою від 29.08.2016 у справі про банкрутство N 38/5005/6636/2012, а тому позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності, з висновками судів про що погоджується і касаційний суд. До того ж положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються. Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 05.10.2016 у справі N 916/2129/15 (N 3-604гс16) (Постанова N 3-604гс16, 916/2129/15).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи ТОВ "ТУЛС", викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими, суперечать встановленим обставинам справи та не відповідають вимогам закону.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. ст. 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2017 у справі N 904/9643/16 залишити без змін.

 

Головуючий

В. М. Коваленко

Судді:

О. В. Білошкап

 

О. Є. Короткевич




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали