ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

21.03.2018 р.

Справа N 904/11074/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Білоуса В. В., Жукова С. В., за участю секретаря судового засідання - Гаращенко Т. М., за участю представника Генеральної прокуратури України - П. О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-СП" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 у справі N 904/11074/16 за позовом Заступника прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-СП" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Комунального житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради; 2) Приватного підприємства "Цесія", про витребування майна, встановив:

Прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Сервіс-СП" про витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об'єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі, нежитлового приміщення N 11, розташоване за адресою: пр. Газети "Правда", 42, у м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 60880712101).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 у справі N 904/11074/16 (суддя Новікова Р. Г.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі та витребувано від ТОВ "Сервіс СП" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення N 11, розташоване за адресою: пр. Газети "Правда", 42, м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 60880712101).

Рішення господарського суду мотивоване тим, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро шляхом витребування вказаного майна у відповідача, добросовісного набувача, в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 у справі N 904/11074/16 (судді: Кузнецова І. Л., Іванов О. Г., Орєшкіна Е. В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішенням ТОВ "Сервіс-СП" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 у справі N 904/11074/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на невірне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 16, 35, 43, 65 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017). Крім того, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки заявленому клопотанню відповідача про застосування строків позовної давності, тоді як важливою умовою для правильного вирішення спору є встановлення обставин початку перебігу строку позовної давності та його спливу. Також, скаржник зазначає, що всупереч приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону від 22.12.2011 року N 4212-VI (Закон N 4212-VI)), даний спір розглядався не в межах справи про банкрутство, а в позовному провадженні.

У відзиві Прокуратура Дніпропетровської області просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що ці рішення суду прийняті з урахуванням дійсних обставин даної справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 388, ст. 638 ЦК України та ст. 75 ГПК України у редакції чинній з 15.12.2017.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., думку прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. ст. 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Верховний Суд України в постановах від 05.10.2016 у справі N 916/2129/15 (Постанова N 3-604гс16, 916/2129/15), від 25.01.2017 у справі N 916/2131/15 (Постанова N 3-1533гс16, 916/2131/15) дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Ч. ч. 5, 8 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. ст. 22 - 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19.01.2013) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19.01.2013) передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Рішенням Дніпропетровської обласної ради N 232-10/XXIV від 23.10.2003 р. "Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області" в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська затверджено розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради N 159-р від 18.08.2003 р. "Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя".

Рішенням Дніпропетровської міської ради N 11/13 від 19.11.2003 р. "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя" до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 р. (п. 1 рішення міської ради).

На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради N 159-р від 18.08.2003 р. рішення Дніпропетровської обласної ради від 23.10.2003 р. N 232-10/XXIV, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 30.04.2013 р. проведено державну реєстрацію права комунальної власності нежитлового приміщення N 11, що розташоване за адресою: пр. Газети "Правда", 42, м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 60880712101).

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 N 16/9 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу, зокрема КЖЕП "Лівобережжя", на баланс Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Пунктом 7 зазначеного рішення зобов'язано робочу групу у двомісячний термін визначити шляхи та терміни реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради (здійснення заходів щодо скорочення кількості комунальних житлово-експлуатаційних підприємств-боржників тощо) та першочергово розробити план заходів щодо припинення юридичних осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012. порушено провадження у справі N 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради.

Однак, на час порушення провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради N 16/9 від 02.03.2011 КЖЕП "Лівобережжя" в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 р. у справі N 38/5005/6636/2012 КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором КЖЕП "Лівобережжя" арбітражного керуючого Б. О. В.

Арбітражним керуючим нежитлове приміщення N 11, що розташоване за адресою: пр. Газети "Правда", 42 в м. Дніпро, включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення, оформлених протоколом біржових торгів, та переможцем яких визначено ПП "Цесія".

На підставі протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення N 11, що розташоване за адресою: пр. Газети "Правда", 42 в м. Дніпро, КЖЕП "Лівобережжя" та ПП "Цесія" укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення N 836 від 11.06.2013, за адресою: пр. Газети "Правда", 42 у м. Дніпропетровську.

Вказане нерухоме майно ПП "Цесія" відчужено на користь ТОВ "Сервіс СП" за договором купівлі-продажу N 2144 від 27.05.2014.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі N 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" (залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2017) задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області та визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси банкрута спірного нежитлового приміщення, продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів та визнано недійсним договір купівлі-продажу N 836 від 11.06.2013 р., предметом якого є нежитлове приміщення N 11, розташоване за адресою: пр. Газети "Правда", 42 в м. Дніпро.

З урахуванням того, що у справі N 38/5005/6636/2012 було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлювалися та не доводилися знову з огляду на приписи ст. 35 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017).

Ст. 124 Конституції України встановлена обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення. Відповідно до ст. 115 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII).

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справі N 38/5005/6636/2012, та дійшли висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство).

Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна КЖЕП "Лівобережжя" в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна N 16/9 від 02.03.2011 та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать ст. 35 ГПК України про преюдиційність судових рішень та виходять за межі предмету спору у даній справі.

Доводи скаржника про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на процедуру банкрутств, рішення міської ради N 40/14 від 29.07.2011, N 41/22 від 28.03.2012, N 29/37 від 24.07.2013, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України N 2147-VIII від 03.10.2017 (Закон N 2147-VIII)) як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі. Посилання скаржника на подібну судову практику Вищого господарського суду України у постанові від 11.04.2012 у справі N 5002-16/2989-2011 (Постанова N 5002-16/2989-2011) є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від комунального майна, а отже, відносини не є подібними.

Доводи скаржника про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19.01.2013), колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню.

Щодо доводів скаржника щодо не застосування судами попередніх інстанцій ч. 2 ст. 388 ЦК України, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 у справі N 51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі N 5002-8/5447-2010 (Постанова N 3-103гс11).

Твердження скаржника про відсутність правової оцінки судів на заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові вказав на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі N 916/2129/15 (Постанова N 3-604гс16, 916/2129/15).

Доводи скаржника про порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) на предмет виключної підсудності розгляду майнових спорів боржника у межах провадження у справі про банкрутство, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими з огляду на таке. З позовом у даній справі про витребування майна в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся Перший заступник прокурора Дніпропетровської області. Позивач та особа, в інтересах якої заявлено позов, не перебувають у процедурі банкрутства, отже вимоги ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) в даному випадку не застосовуються.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Дніпропетровської області у повному обсязі.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 у справі N 904/11074/16 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на ТОВ "Сервіс-СП".

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд постановив:

Касаційну скаргу ТОВ "Сервіс-СП" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 у справі N 904/11074/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Н. Г. Ткаченко

Судді:

В. В. Білоус

 

С. В. Жуков




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали