ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01.11.2011 р.

N К/9991/37012/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Цуркана М. І. (головуючий); Васильченко Н. В.; Калашнікової О. В.; Чалого С. Я.; Черпіцької Л. Т., секретар судового засідання - Шпикуляк В. Г.; за участю: представника позивача - Макари Г. Я.; представника Львівської митниці - Писанки А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецтехніка" до Львівської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Львівської митниці на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року, установила:

У листопаді 2008 року ТОВ "Укрспецтехніка" (Товариство) звернулося до суду з позовом до Львівської митниці (Митниця), Головного управління Державного казначейства України (ГУ ДКУ) у Львівській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.

Зазначали, що у жовтні 2008 року на митну територію України ввезено товар - полістирол EPS марки OWIPIAN та задекларовано його вартість у розмірі 102203,64 євро. 29 жовтня 2008 року відповідачем відмовлено в митному оформленні зазначеного товару та винесено рішення у формі довідки про самостійне визначення митної вартості, в якому встановлено її розмір на рівні 106069 євро.

Посилаючись на відсутність у відповідача підстав для самостійного визначення вартості товару за методом, інакшим ніж за ціною контракту, зазначаючи, що на підтвердження заявленої вартості позивачем надано усі необхідні документи, просили визнати протиправним рішення про визначення митної вартості та зобов'язати ГУ ДКУ повернути надмірно сплачені митні платежі в розмірі 4262,93 грн. ввізного мита та 31300 грн. ПДВ.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 1 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року позов задоволено частково. Рішення відповідача, оформлене довідкою, визнано протиправним, а у задоволенні решти вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з IZOTERM Sp. z o.o. (Республіка Польща) у жовтні 2008 року на митну територію України позивачем ввезено товар - полістирол EPS марки OWIPIAN та задекларовано його вартість у розмірі 102203,64 євро відповідно до ціни контракту. 29 жовтня 2008 року відповідачем відмовлено у митному оформленні зазначеного товару та винесено рішення у формі довідки про самостійне визначення митної вартості, в якому встановлено її розмір на рівні 106069 євро.

Зазначене рішення прийняте із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості.

Також встановлено, що постачальник за відповідним контрактом (IZOTERM Sp. z o.o.) не є виробником відповідного товару. Таким чином, позивач придбав імпортований товар у посередника, при цьому встановлено, що останній здійснив його продаж за тою ж ціною, за якою придбав у виробника.

За твердженням Митниці, нею було запропоновано позивачу надати додаткові документи на підтвердження заявленої вартості, а саме загальний прайс-лист від виробника товару, проте зазначений документ надано не було.

Позивач заперечував зазначену вимогу Митниці та зазначав, що жодного її документального підтвердження немає.

При цьому, в матеріалах справи міститься супровідний лист позивача, датований 28 жовтня 2008 року, в якому позивач повідомляє Митницю про надання на її вимогу пакета документів на підтвердження заявленої ним вартості.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що митним органом не дотримана процедура консультацій з декларантом у випадку наявності сумнівів у достовірності задекларованої вартості. Відмовивши в задоволенні вимоги про зобов'язання ГУ ДКУ повернути надмірно сплачені митні платежі, суди виходили з того, що таке повернення здійснюється автоматично відповідно до закону.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів не погоджується.

Порядок декларування митної вартості товарів при їх ввезенні в Україну регулюється статтями 259 - 273 Митного кодексу України (МК України) та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" від 20 грудня 2006 року N 1766 (Порядок N 1766).

Відповідно до частин першої та другої статті 258 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Згідно зі статтею 266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з пунктом 11 Порядку N 1766 для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "Для відміток митного органу".

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року N 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" та від 20 грудня 2006 року N 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів про те, що Митницею не проводились консультації з декларантом з приводу заявленої вартості, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем надавались на вимогу митного органу додаткові документи на її підтвердження. При цьому, формальне недотримання відповідачем правила щодо зазначення списку витребуваних документів в декларації само по собі не може вважатись однозначною підставою вважати оскаржуване рішення протиправним.

З матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення сумнівів у задекларованій позивачем вартості стала її розбіжність з відомостями, які містяться в інформаційній системі митної служби, в зв'язку з чим, для підтвердження задекларованої ціни, позивачем надано додаткові документи.

Оскільки з таких документів видно, що посередник (у якого позивач придбав товар) здійснює його продаж за ціною, яку він сплатив виробнику (при цьому посередник несе витрати на транспортування), і при такому перепродажу доходу не отримує, сумнів у достовірності митної вартості, заявленої позивачем, колегія суддів вважає обґрунтованим.

За таких обставин, та виходячи з неможливості однозначного підтвердження позивачем вартості, заявленої в декларації, Митниця в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, винесла оскаржуване рішення і підстав для його скасування не вбачається.

Це означає, що рішення судів про часткове задоволення позову є помилковими та підлягають скасуванню у відповідності до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:

Касаційну скаргу Львівської митниці задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 липня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2011 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

М. І. Цуркан

 

Н. В. Васильченко

 

О. В. Калашнікова

 

С. Я. Чалий

 

Л. Т. Черпіцька

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали