Додаткова копія: Про визнання банкрутом

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

04.10.2018 р.

Справа N 916/1503/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н. Г. (головуючого), Білоуса В. В., Жукова С. В., за участю секретаря судового засідання - Гаращенко Т. М., за участю представника ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - адвоката М. Н. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу арбітражного керуючого К. Т. О. на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 у справі N 916/1503/17 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південноукраїнська інвестиційна компанія" про визнання банкрутом, встановив:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2017 порушено провадження у справі N 916/1503/17 про банкрутство ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія", розпорядником майна боржника, призначено арбітражного керуючого Х. В. В.

Постановою господарського суду Одеської області від 12.10.2017 ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого К. Т. О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.05.2018 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія", ліквідовано підприємство банкрута та припинено провадження у справі. Крім того, було затверджено звіт арбітражного керуючого К. Т. О. про нарахування та виплату грошової винагороди за підсумками процедури ліквідації банкрута з 12.10.2017 по 01.05.2018 на загальну суму 46656,72 грн. та стягнуто з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь арбітражного керуючого К. Т. О. суму оплати послуг арбітражного керуючого у розмірі 46656,72 грн. (пункти 10 - 11 резолютивної частини ухвали господарського суду Одеської області від 15.05.2018)

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 (колегія суддів: Лавриненко Л. В. - головуючий, Аленін О. Ю., Бєляновський В. В.) пункт 11 резолютивної частини ухвали господарського суду Одеської області від 15.05.2018 у справі N 916/1503/17 скасовано. Арбітражному керуючому К. Т. О. у задоволенні заяви про стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого в сумі 46 656,72 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, арбітражний керуючий К. Т. О. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018, а ухвалу господарського суду Одеської області від 15.05.2018 у даній справі залишити в силі.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови арбітражний керуючий К. Т. О. зазначає порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на те, що відповідно до ч. 1 ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду. До того ж, ст. 98 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено право арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом.

Крім того, арбітражний керуючий К. Т. О. вказує, що не виплата основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора у даній справі порушує її конституційні права та суперечить нормам міжнародного права та позиції Європейського суду з прав людини.

Посилаючись на рішення від 12.07.2001 у справі "Ганс-Адам II проти Німеччини" (п. 83), згідно якого "майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права, арбітражний керуючий К. Т. О. зазначає, що її сподівання на отримання грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" є "легітимним сподіванням", передбаченим нормами чинного законодавства і на нього поширюється режим "існуючого майна".

При цьому, заявник касаційної скарги наголошує, що арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) здійснює свою професійну діяльність на платній основі, незалежно від наявних грошових коштів у боржника.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2018 для розгляду справи N 916/1503/17 за касаційною скаргою арбітражного керуючого Колмикової Т. О. визначено суддю-доповідача: Ткаченко Н. Г. та склад колегії суддів: Ткаченко Н. Г. - головуючий, Білоус В. В., Жуков С. В.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження у даній справі про банкрутство ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI (Закон N 4212-VI), який набрав чинності 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Разом з тим, за змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах: "Устименко проти України", "Пономарьов проти України") право на справедливий судовий розгляд гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачиться у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Враховуючи викладене, в даному конкретному випадку, беручи до уваги те, що касаційна скарга арбітражного керуючого стосується його права на отримання винагороди та відшкодування витрат за виконання ним повноважень ліквідатора і це має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду ухвали місцевого суду в частині відмови ліквідатору у виплаті винагороди та відшкодування витрат в ліквідаційній процедурі та зазначена ухвала суду першої інстанції у даній справі про банкрутство, підлягають касаційному перегляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2018 у справі N 916/1503/17 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого К. Т. О. на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 у справі N 916/1503/17 та призначено касаційну скаргу до розгляду на 04.10.2018 о 14:15.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" проти поданої касаційної скарги заперечує та просить оскаржувану постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 у справі N 916/1503/17 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Обґрунтовуючи свою позицію, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" наголошує, що Законом про банкрутство (в редакції, чинній з 19.01.2013) не передбачено можливості відшкодування витрат арбітражного керуючого (ліквідатора) за рахунок коштів кредиторів.

При цьому, кредитор посилається на те, що у даній справі не було створено фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (ліквідатора), відтак суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для покладення витрат ліквідатора на єдиного кредитора - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

За твердженням ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", останнє є суб'єктом господарювання державного сектора економіки відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України та є виконавцем міжнародних домовленостей, тому покладання на нього необґрунтованих і не передбачених законодавством витрат може негативно вплинути на різні вектори (як внутрішні, так і зовнішні) діяльності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

До того ж, кредитор посилається на обізнаність арбітражного керуючого К. Т. О. з позицією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з приводу джерела оплати послуг, а також на зловживання ліквідатором своїми правами.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представника ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, арбітражний керуючий К. Т. О. виконувала обов'язки ліквідатора банкрута - ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" з 12.02.2017.

Предметом даного судового розгляду є клопотання ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого К. Т. О. про затвердження звіту та стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого в сумі 46656,72 грн. грошової винагороди за період з 12.02.2017 по 01.05.2018.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь арбітражного керуючого 46656,72 грн. грошової винагороди ліквідатора у даній справі, місцевий суд виходив з того, що надання ліквідатором у справі про банкрутство послуг є оплатним, а за відсутності виявленого у боржника майна, оплата послуг та витрат ліквідатора у ліквідаційній процедурі підлягають стягненню з кредиторів пропорційно розміру їх грошових вимог, а в даному випадку - з єдиного у справі кредитора - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Суд апеляційної інстанції не погодився з зазначеним висновком місцевого суду та дійшов протилежного висновку - про відмову арбітражному керуючому К. Т. О. у задоволенні заяви про стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого в сумі 46656,72 грн.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з того, що у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата, з урахуванням вимог ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повинна здійснюватись за рахунок фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат ліквідатора - арбітражного керуючого К. Т. О. не створювався, суд першої інстанції неправомірно поклав наведені витрати на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням та неправильним застосуванням норм чинного законодавства, які регулюють питання оплати послуг та витрат ліквідатора у ліквідаційній процедурі, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1, 4, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Європейський Суд з прав людини (рішення від 28.03.2006 за заявою N 31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі") зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Статтею 98 Закону про банкрутство передбачено право арбітражного керуючого (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користуватися усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом.

Згідно приписів ч. 1 ст. 115 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.

Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат доводиться кредиторам до відома та повинен бути схвалений або погоджений комітетом кредиторів (ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство).

В ході розгляду справи місцевим судом було встановлено, що протоколом засідання комітету кредиторів ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" N б/н від 10.05.2018 було схвалено звіт ліквідатора про нарахування і виплату грошової винагороди у справі про банкрутство за період з 12.02.2017 по 01.05.2018 на загальну суму 46656,72 грн.

З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку про нарахування і виплату грошової винагороди ліквідатора у справі про банкрутство ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" на вказану суму із покладенням цих витрат на кредиторів пропорційно їх визнаних вимог - в даному випаду єдиного кредитора у справі - на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

Відповідно до ч. 2 ст. 115 Закону про банкрутство грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати. Право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині. Сума авансового платежу вноситься на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна.

Законом про банкрутство передбачено декілька джерел для здійснення оплати послуг арбітражного керуючого /розпорядника майна, керуючого санацією ліквідатора/, разом з тим Закон не містить заборони здійснювати таку оплату за рахунок коштів кредиторів.

При цьому, відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.56 року, Конвенції Міжнародної організації праці N 105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.

Виходячи з аналізу наведених норм, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника у зв'язку з відсутністю таких коштів, то оплата послуг арбітражного керуючого, зокрема ліквідатора, має здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам.

Крім того, колегія суддів зазначає, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого /розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора/ в залежність від обсягу його діяльності (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Закону про банкрутство), від розміру задоволених вимог кредиторів у справі, майнового стану кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів роботи арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Тобто, не виявлення ліквідатором в процедурі ліквідації боржника його майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов'язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг.

Викладене спростовує помилкові висновки суду апеляційної інстанції щодо джерел фінансування оплати послуг та витрат ліквідатора Боржника у даній справі, зокрема, щодо здійснення оплати послуг ліквідатора лише за умови створення за рішенням комітету кредиторів фонду для оплати його послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, заявлена до оплати ліквідатором сума складає передбачений та встановлений ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мінімальний розмір оплати послуг арбітражного керуючого за весь період виконання ним обов'язків ліквідатора у справі N 916/1503/17.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, судами попередніх інстанцій в ході розгляду даної заяви не було встановлено обставин, які б свідчили про заперечення або оскарження дій (бездіяльності) ліквідатора ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" - арбітражного керуючого К. Т. О.

Отже, виходячи з приписів наведених норм Закону про банкрутство та обставин справи, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ліквідатора - арбітражного керуючого К. Т. О. про стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого в сумі 46656,72 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 236 ГПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням ст. ст. 98, 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з цим, колегія суддів погоджується з законними та обґрунтованими висновками суду першої інстанції за змістом прийнятого рішення щодо покладення обов'язку по здійсненню оплати послуг та відшкодування витрат ліквідатора ТОВ "Південноукраїнська інвестиційна компанія" на єдиного кредитора - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги арбітражного керуючого К. Т. О. про невідповідність постанови апеляційного господарського суду нормам матеріального права та наявність підстав для задоволення заяви арбітражного керуючого К. Т. О. про стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого в сумі 46656,72 грн. знайшли своє підтвердження і колегія суддів погоджується з ними, аргументи ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", викладені у відзиві на касаційну скаргу, вважає такими, що суперечать нормам чинного законодавства.

Враховуючи викладене та відповідно до ч. 1 ст. 312 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 у справі N 916/1503/17 підлягає скасуванню, а пункт 11 резолютивної частини ухвали господарського суду Одеської області від 15.05.2018 у справі N 916/1503/17 - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, суд постановив:

Касаційну скаргу арбітражного керуючого К. Т. О. задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 у справі N 916/1503/17 скасувати.

Пункт 11 резолютивної частини ухвали господарського суду Одеської області від 15.05.2018 у справі N 916/1503/17 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Н. Г. Ткаченко

Судді:

В. В. Білоус

 

С. В. Жуков




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали