Додаткова копія: Про визнання бездіяльності протиправною та стягнення бюджетної заборгованості,

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

15.03.2019 р.

Справа N 808/3187/13-а

 

Адміністративне провадження N К/9901/2520/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів: Ханової Р. Ф., Олендера І. Я., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року (колегія суддів: головуючий суддя - Сіпака А. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року (колегія суддів: головуючий суддя - Баранник Н. П., судді - Малиш Н. І., Щербак А. А.) у справі N 808/3187/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" до Спеціалізованої державної податкової з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Управління державного казначейства служби України у місті Запоріжжя Запорізької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення бюджетної заборгованості, встановив:

У березні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" (далі - Товариство) звернулось в Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - ДПІ), Управління державного казначейства служби України у місті Запоріжжя Запорізької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення бюджетної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що ним, у відповідності до вимог законодавства, було подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. За результатами камеральної перевірки ДПІ не підтверджено заявлену до відшкодування суму, в зв'язку з чим не направлено до Казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Вважаючи безпідставними висновки ДПІ щодо не підтвердження заявленої до відшкодування суми, позивач звернувся з позовом про визнання бездіяльності протиправною та стягнення бюджетної заборгованості,.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року, позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність ДПІ, щодо ненадання до органу Казначейства висновку про відшкодування Товариству податку на додану вартість у розмірі 1947263 грн. по податковій декларації за червень 2011 року та у розмірі 437884 грн. по податковій декларації за листопад 2011 року;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетної заборгованості в розмірі 2385147 грн., в тому числі 1947263 грн. по податковій декларації за червень 2011 року та у розмірі 437884 грн. по податковій декларації за листопад 2011 року.

Не погодившись з судовими рішеннями, ДПІ звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову неправильно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

У своїх запереченнях позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими, а доводи, викладені в касаційній скарзі безпідставними.

Законність судового рішення, яким не задоволено вимоги Товариства щодо стягнення пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України не оскаржувалось в апеляційному порядку, відтак не є предметом касаційного перегляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано до ДПІ податкові декларації з ПДВ за червень та листопад 2011 року, та розрахунки сум бюджетного відшкодування ПДВ.

За наслідками камеральної перевірки достовірності нарахування Товариством сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2011 року, контролюючим органом складено акт від 05.08.2011, в якому викладено висновок про завищення Товариством заявленої за червень 2011 року суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1947263 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення N 0000610801 від 10.08.2011, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2011 року на 1947263 грн.

За наслідками камеральної перевірки з питань достовірності нарахування Товариством сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2011 року, контролюючим органом складено акт від 06.01.2012, в якому викладено висновок про завищення Товариством заявленої за листопад 2011 року суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 437884 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення N 0000380801 від 16.01.2012, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2011 року на 437884 грн.

Судовим рішеннями у справах N 2а-0870/6922/11 та N 0870/684/12, що набрали законної сили, скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ N 0000610801 від 10.08.2011 та N 0000380801 від 16.01.2012 та фактично підтверджує право Товариства на бюджетне відшкодування з ПДВ.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у серпні 2014 року Товариству відшкодовано суму ПДВ в розмірі 437884 грн. по декларації за листопад 2011 року.

Щодо механізму здійснення бюджетного відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків внормовувався положеннями статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 20.11 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

З урахуванням встановленого судами права позивача на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 1947263, а також відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, на думку колегії суддів, не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява N 33202, § 100)).

За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви N 68385/10 та N 71378/10, § 35)).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява N 803/02, § 31 - 32). ЄСПЛ констатував забезпеченням поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі N 826/7380/15.

У вказаній постанові Велика Палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 21-881а15 (Постанова N 2а/0570/17001/2012), від 17 листопада 2015 року у справі N 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі N 21-2650а15 (Постанова N 826/17403/14), від 20 квітня 2016 року у справі N 21-452а16 (Постанова N 21-452а16, 826/16796/14), від 07 березня 2017 року у справі N 820/19449/14 (Постанова N 21-1530а16, 820/19449/14), про те, що відшкодування ПДВ здійснюється органом Державної казначейської служби України з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком N 39, оскільки вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343 ( N 2747-IV), 350 ( N 2747-IV), 356 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Суддя-доповідач

І. А. Гончарова

Судді:

І. Я. Олендер

 

Р. Ф. Ханова




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали