ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

28.09.2018 р.

N 826/13687/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Амельохіна В. В., суддів: Качура І. А., Келеберди В. І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанови (Постанова N 214),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, з урахуванням уточнених позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не надання безпосередньо відповідачем відповіді на звернення народного депутата України ОСОБА_1 N 12/9-17 від 14.09.2017 р. та щодо не вчинення дій для приведення у відповідність до вимог Конституції України постанови N 214 від 08.04.2015 р. (Постанова N 214) (в редакції постанови від 30.08.2017 р. N 662 (Постанова N 662));

- визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України N 214 від 08.04.2015 р. "Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 214) (зі змінами та доповненнями).

Ухвалою суду від 26.10.2017 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до попереднього судового засідання.

Позовні вимоги протиправною бездіяльністю відповідача невиконання законної вимоги народного депутата України ОСОБА_1 про приведення у відповідність до вимог Конституції України та приписів чинного законодавства постанови Кабінету Міністрів України N 214 від 08.04.2015 р. (Постанова N 214) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України N 662 від 30.08.2017 р. (Постанова N 662)), оскільки ч. 4 ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" чітко визначено, що вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом.

Однак, як зазначає позивач, йому, як народному депутату України було надано відповідь на його вимогу не Кабінетом Міністрів України, а Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Також, позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята протиправно, оскільки суперечить частині першій статті 2 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" (Закон N 157-VIII) та п. 2 частини першої статті 92 Конституції України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача та представник третьої особи проти задоволення позову заперечили з підстав правомірності прийняття оскаржуваної постанови та з підстав правомірності надання на депутатське звернення відповіді Міністерством.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

08 квітня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 214 "Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 214).

Постановою Кабінету Міністрів України N 662 від 30.08.2017 р. "Про внесення змін до Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 662) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України N 214 від 08.04.2015 р. (Постанова N 214)

ОСОБА_1, як Народний депутат України на підставі ч. 5 статті 17 Закону України "Про статус народного депутата України" звернувся з вимогою N 12/9-17 від 14.09.2017 р. до Кабінету Міністрів України в досудовому порядку негайно привести у відповідність до вимог Конституції України та приписів чинного законодавства постанову Кабінету Міністрів України N 214 від 08.04.2015 р. "Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 214) (зі змінами та доповненнями), яка є протиправною - тобто прийнятою в супереч до приписів Конституції України та вимог чинного законодавства.

Листом від 02.10.2017 р. N 7/13-10464 на виконання доручення Прем'єр-міністра України від 15.09.2017 р. N 36450/0/1-17 Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України надано відповідь на вимогу від 14.09.2017 р. N 12/9-17.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та з постановою Кабінету Міністрів України N 214 від 08.04.2015 р. (Постанова N 214), позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 N 794-VII ( ) (далі - Закон N 794-VII).

У той же час, у відповідності до ч. 1 ст. 49 Закону N 794-VII ( ) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

З вказаного слідує, що постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.

Так, Кабінетом Міністрів України 08.04.2015 р. прийнято постанову N 214 "Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 214), яка визначає механізм та умови формування спроможних територіальних громад, а також порядок розроблення і схвалення перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області (далі - перспективний план).

30 серпня 2017 року постановою Кабінету Міністрів України N 662 "Про внесення змін до Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 662) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України N 214 від 08.04.2015 р. (Постанова N 214), а саме:

1. Абзац третій пункту 3 (Постанова N 214) після слів "соціально-економічних" доповнити словами ", природних, екологічних, етнічних".

2. Пункт 4 (Постанова N 214) після абзацу п'ятого доповнити новим абзацом такого змісту:

"добровільного приєднання до об'єднаної територіальної громади, визнаної спроможною відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" (Закон N 157-VIII), суміжної сільської, селищної територіальної громади, яка відповідно до перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області належить до цієї об'єднаної територіальної громади;".

У зв'язку з цим абзац шостий вважати абзацом сьомим.

3. Пункт 8 (Постанова N 214) доповнити абзацом такого змісту:

"у разі входження до складу об'єднаної територіальної громади однієї або кількох територіальних громад, розташованих на території суміжного району, розширенню підлягають межі району, на території якого розташований адміністративний центр утвореної об'єднаної територіальної громади.".

4. Пункт 11 (Постанова N 214) доповнити абзацом такого змісту:

"За результатами консультацій та на підставі рішень органів місцевого самоврядування визначається потенційний адміністративний центр спроможної територіальної громади.".

На думку позивача, приписи Методики (Постанова N 214) прямо суперечать принципу добровільності, що передбачений як п. 4 самої Методики (Постанова N 214), так і статтею 2 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" (Закон N 157-VIII), та істотно звужують обсяг передбачених Конституцією та законами прав членів територіальних громад.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" (Закон N 157-VIII) (N 157-VIII від 05.02.2015, далі - Закон) добровільне об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких умов:

1) у складі об'єднаної територіальної громади не може існувати іншої територіальної громади, яка має свій представницький орган місцевого самоврядування;

2) територія об'єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об'єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об'єдналися;

3) об'єднана територіальна громада має бути розташована в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області;

4) при прийнятті рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально-економічний розвиток об'єднаної територіальної громади;

5) якість та доступність публічних послуг, що надаються в об'єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об'єднання.

Адміністративним центром об'єднаної територіальної громади визначається населений пункт (село, селище, місто), який має розвинуту інфраструктуру і, як правило, розташований найближче до географічного центру території об'єднаної територіальної громади.

Добровільне об'єднання територіальних громад не призводить до зміни статусу населених пунктів як сільської чи міської місцевості.

Згідно частини 2 статті 7 Закону (Закон N 157-VIII) сільські, селищні, міські голови забезпечують протягом 60 днів проведення обов'язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) підготовлених спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад, за результатами якого сільські, селищні, міські голови вносять питання про його схвалення на розгляд сільських, селищних, міських рад.

Питання про схвалення проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад розглядається сільськими, селищними, міськими радами протягом 30 днів з дня його внесення на їх розгляд та з врахуванням результатів громадського обговорення.

Статтею 11 Закону (Закон N 157-VIII) встановлено, що перспективний план формування територій громад Автономної Республіки Крим, області розробляється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідною обласною державною адміністрацією згідно з методикою формування спроможних територіальних громад і охоплює всю територію Автономної Республіки Крим, області.

Методика формування спроможних територіальних громад (Постанова N 214) розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері територіальної організації влади, адміністративно-територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування, та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перспективний план формування територій громад Автономної Республіки Крим, області схвалюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної державної адміністрації та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вказане у сукупності, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Перспективний план формування територій громад є лише планом, Методика - відповідною методикою, а не обов'язковим до виконання рішенням, оскільки в силу положень Закону (Закон N 157-VIII) об'єднання територіальних громад є добровільним і здійснюється на підставі рішення відповідної ради, яке може бути прийнято лише після проведення обов'язкового громадського обговорення вказаного питання.

Форма рішення, яке затверджує Методику (Постанова N 214) не має наслідком формування саме КМ України конкретного територіального устрою держави через призму формування перспективного плану об'єднань територіальних громад.

Виключно законами України визначається територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування (ст. 92 Конституції України).

Формування перспективних планів та затвердження КМ України відповідної методики передбачено нормами Закону (Закон N 157-VIII).

Методика (Постанова N 214) в свою чергу враховує положення Закону (Закон N 157-VIII), в тому числі ті, які викладено зокрема в п. 2 (Закон N 157-VIII), 3 (Закон N 157-VIII), 4 ч. 1 (Закон N 157-VIII), ч. 2 ст. 4 Закону (Закон N 157-VIII).

Будь-яке тлумачення позивачем положень Методики (Постанова N 214), не відміняє положення ст. 5 (Закон N 157-VIII), 6 (Закон N 157-VIII), 7 Закону (Закон N 157-VIII). Що стосується аргументів позивача про те, що Конституцією України не передбачено жодних об'єднаних територіальних громад, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

У Рішенні Конституційного Суду від 18.06.2002 справа N 1-16/2002 (N 12-рп/2002) у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 140 Конституції України (справа про об'єднання територіальних громад) визначено, що положення частини першої статті 140 Конституції України визначили місцеве самоврядування як право територіальної громади - первинного суб'єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень - вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України та дали визначення територіальної громади як жителів села, селища, міста чи добровільного об'єднання жителів кількох сіл у сільську громаду.

Установивши в статтях 140, 141, 142, 143, 144, 145 Конституції України основні засади функціонування місцевого самоврядування, його органів, матеріальну і фінансову основу тощо, Конституція України решту питань організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності його органів віднесла до визначення законом (стаття 146 Конституції України). Тим самим на конституційному рівні передбачено створення правових умов для подальшого законодавчого врегулювання суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України виходив з того, що вирішення порушених у конституційному поданні питань щодо об'єднання або роз'єднання територіальних громад, які положеннями Конституції України не визначені, має здійснюватися у порядку, встановленому законом.

Питання об'єднання або роз'єднання територіальних громад, виходячи з визначеного положеннями частини першої статті 140 Конституції України поняття "територіальна громада", має вирішуватися з урахуванням відповідного волевиявлення членів цих територіальних громад, яке здійснюється згідно з законом. Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що питання організації місцевого самоврядування, які не врегульовані Конституцією України, у тому числі умови та порядок об'єднання або роз'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, мають визначатися законом (стаття 146 Конституції України).

Відповідно до статті 146 Конституції України, інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 N 280/97-ВР передбачено право територіальних громад у порядку, встановленому законом, об'єднуватись в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.

Частиною 1 статті 8-1 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" N 157-VIII від 05.02.2015 (Закон N 157-VIII) закріплено, що добровільно приєднатися до об'єднаної територіальної громади, визнаної спроможною відповідно до частини четвертої статті 9 цього Закону (Закон N 157-VIII), має право суміжна сільська, селищна територіальна громада, яка відповідно до перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області належить до цієї об'єднаної територіальної громади.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація протягом 10 робочих днів з дня отримання рішення про добровільне приєднання до об'єднаної територіальної громади у разі його відповідності висновку, передбаченому частиною п'ятою цієї статті, звертається до Центральної виборчої комісії для прийняття нею рішення про призначення додаткових виборів депутатів сільських, селищних рад від територіальної громади, що приєдналася (ч. 9 ст. 8-2 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" (Закон N 157-VIII)).

У відповідності до частини 4 статті 9 цього ж Закону (Закон N 157-VIII), Кабінет Міністрів України може визнати об'єднану територіальну громаду спроможною, за умови її утворення в порядку, визначеному розділом II цього Закону (Закон N 157-VIII), навколо населеного пункту, визначеного перспективним планом формування територій громад Автономної Республіки Крим, області як адміністративного центру об'єднаної територіальної громади, а також якщо кількість населення об'єднаної територіальної громади становить не менше половини кількості населення територіальних громад, які мали увійти до такої об'єднаної територіальної громади відповідно до перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області.

Якщо рада об'єднаної територіальної громади прийняла рішення про відмову у наданні згоди на добровільне приєднання до неї іншої територіальної громади за її ініціативою, Кабінет Міністрів України може скасувати рішення про визнання такої об'єднаної територіальної громади спроможною.

Тобто, вимоги до об'єднання територіальної громади, до якої має право добровільно приєднатися сільська, селищна територіальна громада, так і для сільської, селищної територіальної громади, яка приєднується до об'єднаної територіальної громади, визначаються відповідними нормативно-правовими актами, якими регулюються спірні правовідносини, а саме: законами України "Про Центральну виборчу комісію України", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві вибори" (Закон N 595-VIII), "Про добровільне об'єднання територіальних громад" (Закон N 157-VIII).

Таким чином, Методика (Постанова N 214) враховує положення Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" (Закон N 157-VIII), а Перспективний план об'єднання територіальних громад області (АРК) не є перешкодою для добровільного об'єднання громад у іншому форматі.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не надання безпосередньо відповідачем відповіді на звернення народного депутата України ОСОБА_1 N 12/9-17 від 14.09.2017 р. та щодо не вчинення дій для приведення у відповідність до вимог Конституції України постанови N 214 від 08.04.2015 р. (Постанова N 214) (в редакції постанови від 30.08.2017 р. N 662 (Постанова N 662)), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" чітко визначено, що вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом.

У той же час, відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Порушенні у зверненні народного депутата ОСОБА_1 питання викладені у формі вимоги, порядок розгляду якої врегульовано статтею 17 Закону України "Про статус народного депутата України".

Так, відповідно до статті 17 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат, який не має спеціальних повноважень на представництво Верховної Ради України, має право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав лише від свого імені.

У відносинах з посадовими особами, державними органами і громадянами іноземних держав народний депутат має право захищати незалежність та суверенітет, інтереси України, її громадян і не завдавати своїми вчинками шкоди Україні, її громадянам.

Народний депутат користується правом невідкладного прийому з питань депутатської діяльності керівниками та іншими посадовими особами розташованих на території України органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, громадських організацій і політичних партій.

Народний депутат діючого скликання при пред'явленні посвідчення народного депутата України користується правом безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також правом безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності. Вимоги про пред'явлення чи оформлення інших документів, а також особистий огляд народного депутата, огляд та перевірка його речей забороняються, якщо інше не встановлено законом.

Народний депутат має право порушувати у Верховній Раді України або її органах питання про необхідність проведення перевірок додержання законів органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями громадян, розташованими на території України, чи їх посадовими особами, про проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес, та брати участь у таких розслідуваннях в порядку, встановленому законом.

Народний депутат як представник державної влади у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі.

Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій, а також працівники правоохоронних органів, до яких звернуто вимогу народного депутата про припинення порушення законності, зобов'язані негайно вжити заходів щодо усунення порушення, а за необхідності - притягнути винних до відповідальності з наступним інформуванням про це народного депутата. У разі невжиття заходів щодо усунення порушення посадові особи несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.

Народний депутат має право брати участь у розгляді в органах державної влади і органах місцевого самоврядування пропозицій та вимог виборців, інших питань, пов'язаних із здійсненням депутатських повноважень.

Народний депутат має право брати участь з правом дорадчого голосу у роботі сесій сільських, селищних, міських, районних у містах (в містах з районним поділом), районних і обласних рад та засіданнях їх органів.

Народний депутат має право у разі необхідності залучати до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, які надійшли на його ім'я, а також у прийомі громадян посадових осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій. Керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування зобов'язаний бути присутнім на прийомі народного депутата особисто або уповноважити на це замість себе іншу посадову особу за погодженням з народним депутатом.

Народний депутат має право одержати інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов'язані надати йому таку інформацію в порядку та строки, визначені цим Законом.

Народний депутат має право зустрічатися з виборцями, колективами підприємств, установ та організацій, об'єднаннями громадян, у чому йому повинні невідкладно сприяти їх керівники.

Народний депутат має також інші права, передбачені Конституцією України та законами України.

Отже, з аналізу вказаної статті 17 Закону України "Про статус народного депутата України" не вбачається обов'язку надавати відповідь тим органом, до якого звернувся народний депутат та не встановлює жодних строків.

Представник відповідача під час розгляду справи повідомив, що Кабінет Міністрів України отримавши вимогу ОСОБА_1 негайно вжив заходів щодо перевірки вказаних у ній фактів, а саме - Прем'єр-міністр України надав доручення Міністерству юстиції України від 21.09.2017 р. N 36450/1/1-17 та Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.09.2017 р. N 36450/0/1-17, а останній в свою чергу листом від 02.10.2017 р. N 7/13-10464 надав відповідь.

Отже, судом не встановлено протиправної бездіяльності Кабінету Міністрів України, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не надання безпосередньо відповідачем відповіді на звернення народного депутата України ОСОБА_1 N 12/9-17 від 14.09.2017 р. та щодо не вчинення дій для приведення у відповідність до вимог Конституції України постанови N 214 від 08.04.2015 р. (Постанова N 214) (в редакції постанови від 30.08.2017 р. N 662 (Постанова N 662)), має бути відмовлено.

Разом з тим, приймаючи рішення у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України ( N 2747-IV) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини ( N 2747-IV) та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини Рішення N 6-зп від 25 листопада 1997 року; п. 1 резолютивної частини Рішення N 9-зп від 25 грудня 1997 року; та п. 1 резолютивної частини Рішення N 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року (Рішення N 19-рп/2011)).

У Рішенні N 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України (Рішення N 19-рп/2011) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 не обґрунтував позовні вимоги, які саме його права порушуються постановою Кабінету Міністрів України N 214 від 08.04.2015 р. "Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 214) (зі змінами та доповненнями).

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі N 800/541/16 (Постанова N 21-3763а16, 800/541/16) суд підкреслив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок вчинення його бездіяльності та прийняття оскаржуваного рішення.

Позивач не є суб'єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваної постанови відповідачем, відповідно і дана постанова не може порушувати прав, свобод чи інтересів позивача.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова N 214 від 08.04.2015 р. "Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад" (Постанова N 214) (зі змінами та доповненнями) прийнята Кабінетом Міністрів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), відсутні.

Керуючись ст. ст. 2 ( N 2747-IV), 6 ( N 2747-IV), 8 ( N 2747-IV), 9 ( N 2747-IV), 77 ( N 2747-IV), 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (01004, АДРЕСА_1) відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) в редакції Закону N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

В. В. Амельохін

Судді:

І. А. Качур

 

В. І. Келеберда




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали