ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

20.02.2018 р.

Справа N 904/10792/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Стратієнко Л. В., судді: Мамалуй О. О., Ткач І. В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал", про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України (головуючий - Швець В. О., судді - Корсак В. А., Сибіга О. М.) від 29.06.2017 (Постанова N 904/10792/16), у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" до дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожньо-експлуатаційна дільниця" до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" звернулось з позовом до дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" про стягнення 185716,60 грн. основного боргу та 17617,99 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) N 77 від 26.12.2014 позивач набув право вимоги до відповідача за договором поставки N 22/10-13 від 22.10.2013, який був укладений відповідачем з товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл".

До розгляду справи по суті дочірнє підприємство "Дніпропетровський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" подало зустрічний позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" та товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) N 77 від 26.12.2014, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" та товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл". Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що спірний договір відступлення права вимоги укладено в порушення вимог пункту 9.8 договору поставки N 12/02-14 від 12.02.2014 без згоди боржника.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2016 (суддя - Фещенко Ю. В.) у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю, провадження у справі щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" припинено. Рішення суду мотивоване тим, що укладення договору про відступлення права вимоги без погодження з боржником не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним. Припиняючи провадження у справі щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", суд, керуючись п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України виходив з того, що товариство припинило свою діяльність. Відмовляючи в стягненні заборгованості за договором поставки, суд зазначив, що позивач звернувся з цим позовом без достатніх правових підстав, оскільки не відбулась заміна сторони у зобов'язанні.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чимбар Л. В. - головуючий, Антонік С. Г., Вечірко І. О., постановою від 22.03.2017 рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2017 (Постанова N 904/10792/16) касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 - без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі N 904/10792/16, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), ТОВ "Партнер Глобал", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 29.06.2017 (Постанова N 904/10792/16), постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.10.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (постачальник) та дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" (покупець) було укладено договір поставки N 22/10-13, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти узгодженими партіями протягом дії договору у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар, за умовами договору. Предметом поставки є бітум нафтовий дорожній марки 60/90, конкретно зазначається в специфікаціях до договору (додаток N 1).

Згідно з видатковою накладною N РН-0000107 від 22.10.2013 відповідачу за первісним позовом було поставлено товар з урахуванням вартості його транспортування на загальну суму 185 716,60 грн.

26.12.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (цедент) та товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" (цесіонарій) був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії) N 77, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договорами, які були укладені між цедентом та дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця", у тому числі й за договором поставки N 22/10-13 від 22.10.2013 на суму 185716,60 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом зобов'язань з оплати товару, позивач як новий кредитор за договором про відступлення права вимоги, просив стягнути з відповідача 185716,60 грн. основного боргу та 17617,99 грн. пені.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач за первісним позовом подав зустрічний позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" і товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги N 77 від 26.12.2014 в частині відступлення права вимоги боргу за договором поставки N 22/10-13 від 22.10.2013.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, обов'язковість якої передбачена у договорі поставки, є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги за договором поставки, оскільки суперечить частині 1 статті 516 Цивільного кодексу України.

За умовами пункту 9.8 договору поставки N 22/10-13 від 22.10.2013 сторони цього договору не мають права передавати свої зобов'язання за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отже, Вищий господарський суд України залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, правильно вказав, що зобов'язання за договором поставки складається не тільки з обов'язків сторін, а й прав, тому передача права вимоги, що виникає на підставі такого договору має відбуватись відповідно до умов договору та закону.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з відсутністю згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, адже обов'язковість такої згоди була передбачена договором.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі N 904/9822/16 (Постанова N 904/9822/16) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та приймаючи в цій частині рішення про відмову в задоволенні позову виходив з того, що пунктом 9.8 договору поставки сторони обмежили передання іншим особам без письмової згоди іншої сторони саме обов'язків за договором, а не прав. Також Вищий господарський суд України зазначив, що в договорі поставки відсутня умова щодо необхідності погодження сторонами порядку заміни кредитора шляхом отримання письмової згоди боржника.

Таким чином, має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими висновками Вищого господарського суду України про наявність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що вказаний спірний договір вчинений відповідачами без попередньої письмової згоди на те позивача.

Згідно з частиною першою статті 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" необхідно відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній після 15.12.2017), статтями 11116, 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), постановив:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29.06.2017 у справі N 904/10792/16 (Постанова N 904/10792/16) відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Л. Стратієнко

Судді:

О. Мамалуй

 

І. Ткач




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали