ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 2 вересня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Берднік І. С., суддів - Балюка М. І., Барбари В. П., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Тітова Ю. Г., Шаповалової О. А., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г. (за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор" - Дерев'янчука В. А., Загури А. В., відкритого акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" - Моісеєнка Б. І.), розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року у справі N 33/341 (Постанова N 33/341) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор" до акціонерного комерційного банку "Європейський", відкритого акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" про визнання частково недійсними договорів застави майнових прав, встановив:

У вересні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Лінкор" (далі - ТОВ "Лінкор") звернулося до суду із позовом до акціонерного комерційного банку "Європейський" (далі - АКБ "Європейський") та відкритого акціонерного товариства "Кредит Оптима Банк" (далі - ВАТ "Кредит Оптима Банк"), в якому просило визнати недійсними договори застави майнових прав від 2 березня 2009 року N 02.03.2009/980-E/S-1 та від 16 квітня 2009 року N 16.04.2009/980-E/S-1, укладені між АКБ "Європейський" та ВАТ "Кредит Оптима Банк", у частині передачі в заставу майнових прав на кошти в сумі 6150000 грн. та 1879999,97 доларів США за кожним договором, що належать АКБ "Європейський" згідно із кредитним договором N К/13/2601 від 5 березня 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договори застави майнових прав від 2 березня 2009 року та від 16 квітня 2009 року було укладено без письмової згоди позивача, що є порушенням умов кредитного договору N К/13/2601 від 5 березня 2008 року та додаткової угоди до нього N 4 від 5 лютого 2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11 жовтня 2010 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано. У позові відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 23 березня 2011 року (Постанова N 33/341) постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2010 року залишив без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року (Постанова N 33/341) з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ТОВ "Лінкор", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило скасувати цю постанову та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

До поданої заяви ТОВ "Лінкор" долучило копію постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року у справі N 11/384, у якій суд касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши ті самі норми закону, зробив протилежні та, на його думку, правильні висновки про задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалою від 24 травня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу N 33/341 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року (Постанова N 33/341).

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 5 березня 2008 року між ТОВ "Лінкор" та АКБ "Європейський" було укладено кредитний договір N К/13/2601, відповідно до умов якого банк надає позивачу в межах відкритої кредитної лінії, що поновлюється, грошові кошти (максимальний розмір окремих частин кредитної лінії 350000 грн. та 1880000 доларів США), а позивач зобов'язується повернути ці кошти, сплатити проценти за користування кредитною лінією, комісії, передбачені цим договором, а також виконати всі свої зобов'язання, передбачені згаданим договором.

5 лютого 2009 року позивач та АКБ "Європейський" уклали додатковий договір N 4 про внесення змін і доповнень до кредитного договору N К/13/2601 від 5 березня 2008 року.

Зокрема, пункт 10.3 кредитного договору сторони виклали в новій редакції, відповідно до якої АКБ "Європейський" не має права повністю або частково відступити свої права та зобов'язання за цим договором, а також за правочинами, пов'язаними із забезпеченням виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором, третій особі без попередньої письмової згоди ТОВ "Лінкор".

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 16.02.2009/980-Е від 16 лютого 2009 року та додаткових договорів до нього, за якими він отримав міжбанківський кредит, АКБ "Європейський" уклав з ВАТ "Кредит Оптима Банк" договір застави майнових прав N 02.03.2009/980-E/S-l від 2 березня 2009 року та договір застави майнових прав N 16.04.2009/980-E/S-l від 16 квітня 2009 року.

За умовами вказаних договорів застави майнових прав АКБ "Європейський" передав ВАТ "Кредит Оптима Банк" за кожним договором майнові права на кошти в сумі 6150000 грн. та 1879999,97 доларів США, що належать АКБ "Європейський" згідно з кредитним договором N К/13/2601 від 5 березня 2008 року.

Статтею 1 Закону "Про заставу" та статтею 572 ЦК України передбачено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2. правонаступництва;

3. виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4. виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Таким чином, оспорювані договори застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не правочинами щодо розпорядження майновими правами за кредитним договором N К/13/2601 від 5 березня 2008 року, згадані договори застави не передбачають заміну кредитора у зобов'язанні на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до статті 512 ЦК України здійснюється така заміна кредитора у зобов'язанні.

За таких обставин зазначені договори застави майнових прав не суперечать пункту 10.3 кредитного договору (в редакції додаткового договору N 4 про внесення змін і доповнень до кредитного договору N К/13/2601 від 5 березня 2008 року), та відсутні правові підстави для визнання цих договорів недійсними.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2010 року, Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного суду про безпідставність заявлених позовних вимог.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви ТОВ "Лінкор" слід відмовити.

Керуючись статтями 11123 - 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року у справі N 33/341 (Постанова N 33/341) відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

І. С. Берднік

Судді:

М. І. Балюк

 

В. П. Барбара

 

С. М. Вус

 

Л. Ф. Глос

 

Т. В. Гошовська

 

Л. І. Григор'єва

 

М. І. Гриців

 

В. С. Гуль

 

В. І. Гуменюк

 

А. А. Ємець

 

В. В. Заголдний

 

М. Р. Кліменко

 

М. Є. Короткевич

 

В. І. Косарєв

 

О. В. Кривенда

 

В. В Кривенко

 

О. Т. Кузьменко

 

Н. П. Лященко

 

В. Л. Маринченко

 

Л. І. Охрімчук

 

М. В. Патрюк

 

В. Ф. Пивовар

 

П. П. Пилипчук

 

О. І. Потильчак

 

Б. М. Пошва

 

А. І. Редька

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

А. М. Скотарь

 

Т. С. Таран

 

Ю. Г. Тітов

 

О. А. Шаповалова

 

І. Б. Шицький

 

В. Ф. Школяров

 

А. Г. Ярема

 

* * *

Правова позиція

Договір застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не правочинами щодо розпорядження майновими правами, ці договори не передбачають заміну кредитора у зобов'язанні на відміну від правочину відступлення права вимоги, за якими відповідно до статті 512 ЦК України здійснюється така заміна кредитора у зобов'язанні.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали