ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 30 березня 2011 року

Про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого - судді Черпака Ю. К. (доповідач), суддів - Зайцева М. П., Олексієнка М. М., Рецебуринського Ю. Й., Шведа Е. Ю., секретаря - Щавінська С. В. (за участю представника відповідача - Веселовського П. І.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом гр. С. до Верховної Ради України про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

У вересні 2010 року гр. С. звернувся в суд з позовом до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання протягом 10 днів письмового повідомлення про те, чи буде задоволено його запит від 18 травня 2010 року; зобов'язання в подальшому при розгляді запитів позивача протягом 10 днів письмово повідомляти про те, чи буде запит задоволено; визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання на запит від 18 травня 2010 року копії звіту про надходження коштів до кошторису за минулий рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України; визнання протиправною відмови у наданні вказаного звіту; зобов'язання протягом одного місяця з моменту набрання судовим рішенням законної сили надати позивачу в письмовому вигляді копію звіту про надходження коштів до кошторису за 2009 рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що Конституцією України таЗаконом України "Про інформацію" надано право звертатися до державних органів з інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів, а останні, в свою чергу, зобов'язані його задовольнити і надати необхідну інформацію у строки, встановлені Законом. Усупереч вимогам ст. 34 Конституції України, статей 9,29, 32, 33 Закону України "Про інформацію", пунктам 1, 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права Верховна Рада України відмовила у наданні запитуваної інформації, порушивши при цьому строк розгляду запиту.

В письмовому запереченні проти позову Верховна Рада України просила закрити провадження у справі з мотивів відсутності публічно-правових відносин між: позивачем і Верховною Радою України та непідвідомчості даної справи суду адміністративної юрисдикції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2011 року відмовлено в задоволенні заявленого клопотання.

У додаткових поясненнях відповідач наголосив на тому, що гр. С. не зазначив реквізити акта Верховної Ради України або документа, який він витребовував, і не надав підтверджень того, що такий документ був предметом розгляду парламенту. Вважає, що запитуваний позивачем звіт не належить до актів Верховної Ради України в розумінні ст. 46 Регламенту Верховної Ради України, а тому не може бути йому наданий.

Після перерви справа вирішується за відсутності гр. С, який у судовому засіданні 24 лютого 2011 року надав пояснення по суті позову та від якого надійшло клопотання про завершення розгляду справи без нього.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню.

18 травня 2010 року гр. С. звернувся до Верховної Ради України із запитом про надання йому в письмовому вигляді і в повному обсязі копії кошторису Верховної Ради України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 14 травня 2010 року, або з посиланням на відповідний текст Постанови (з безпосередньо самим кошторисом) у мережі Інтернет; надання в письмовому вигляді копії звіту про надходження коштів до кошторису за минулий рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України.

У листі від 21 червня 2010 року N 04-32/8-805 за підписом Голови Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України Макеєнка В. В. гр. С. повідомлено про те, що кошторис Верховної Ради України на 2010 рік розроблено в межах видатків, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27 квітня 2010 року N 2154-VI, і затверджено Постановою Верховної Ради України "Про кошторис Верховної Ради України на 2010 рік" від 14 травня 2010 року N 2255-VI. Постанову з додатком розміщено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України в мережі Інтернет. Щодо надання копії звіту про надходження коштів до кошторису, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України, то в листі йдеться про те, що вітчизняним законодавством не повністю визначено режим збирання, зберігання та поширення інформації; Верховна Рада України має право самостійно вирішувати питання про порядок оприлюднення звіту; відповідно до ст. 98 Конституції України контроль від імені Верховної Ради України за використанням коштів Державного бюджету України здійснює Рахункова палата, до функцій якої, зокрема, належить перевірка за дорученням Верховної Ради України кошторису витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та її апарату.

Отже, інформаційний запит гр. С. у частині надання в письмовому вигляді копії звіту про надходження коштів до кошторису за 2009 рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради України не був задоволений.

Статтею 78 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI, встановлено, що Голова Верховної Ради України, на виконання повноважень, визначених Конституцією України, забезпечує розробку проекту кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради на наступний рік; не пізніш як через два місяці після закінчення бюджетного року забезпечує подання на розгляд Верховної Ради звіту про надходження коштів до кошторису за минулий рік, їх використання та відповідність затвердженому кошторису витрат на здійснення повноважень Верховної Ради.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, здійснення якого може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закон України "Про інформацію" закріплює право громадян на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про інформацію" всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, а йогост. 10 передбачено, що право на інформацію забезпечується, серед іншого: обов'язком органів державної влади інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством.

Згідно зі ст. 32 Закону України "Про інформацію" громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом, а органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону, чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.

Зміст запиту від 18 травня 2010 року свідчить про те, що він стосується офіційної документованої інформації Верховної Ради України, яка чинним законодавством України, зокрема ст. 37 Закону України "Про інформацію", не віднесена до інформації з обмеженим доступом.

На підставі статей 3, 6, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободу чи інтерес. Саме позивач зазначає особу, яка повинна відповідати за позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.

Гр. С. пред'явив позов до Верховної Ради України.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в ст. 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Повноваження Верховної Ради України визначені у ст. 85 Конституції України. Крім встановлених у ній повноважень Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відома.

Ні ст. 85 Конституції України, ні інші її норми не передбачають повноважень Верховної Ради України щодо колективного розгляду інформаційних запитів громадян і надання інформації за такими зверненнями.

Таким чином, Верховна Рада України не порушувала прав та інтересів позивача у сфері інформаційних відносин.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги саме до Верховної Ради України, відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 163, 167, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

У задоволенні позову гр. С. до Верховної Ради України про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали