ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

03.10.2018 р.

Справа N 524/7830/16-ц

 

Провадження N 61-20033св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_2, відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кременчуцькому районі Полтавської області, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кременчуцькому районі Полтавської області на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 січня 2017 року у складі судді Нестеренка С. Г. та рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Панченка О. О., Прядкіної О. І., встановив:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кременчуцькому районі Полтавської області (далі - ВВД Фонду) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, стягнення компенсації, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є інвалідом I групи, у зв'язку з чим був забезпечений автомобілем ЗАЗ-110387-40, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

Постановою ВВД Фонду від 14 квітня 2016 року йому призначено фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме компенсацію витрат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за перше півріччя 2016 року у сумі 122,96 грн.

Однак, відповідач здійснив виплату компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобіля із порушенням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 року N 228 "Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування" (далі - Порядок), у якому встановлено, що грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотокаляски у розмірі 22 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

Із урахуванням наведеного, позивач просив визнати незаконними дії ВВД Фонду щодо розрахунку компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобілів, зобов'язати ВВД фонду зробити перерахунок суми компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобілів із урахуванням пункту 2 Порядку, стягнути з ВВД Фонду на його користь недоплачену суму компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобілів за перше півріччя 2016 року у розмірі 1352,58 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчук від 30 січня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії ВВД Фонду щодо нарахування та здійснення виплати ОСОБА_2 компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів за перше півріччя 2016 року у розмірі 122,96 грн. а не у розмірі 22 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць. Зобов'язано ВВД Фонд здійснити перерахунок ОСОБА_2 компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів за перше півріччя 2016 року у розмірі 22 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць та стягнуто з ВВД Фонду на користь ОСОБА_2 компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів за перше півріччя 2016 року у розмірі недосплаченої частини - 1352,58 грн. Вирішено питання судових витрат. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову у частині вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обраховуючи розмір компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобіля, ВВД Фонду порушило вимоги Порядку, у зв'язку із чим виплатило позивачу грошову компенсацію у неповному розмірі. У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів про заподіяння йому такої шкоди.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ВВД Фонду задоволено частково. Рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року змінено, виключено із нього висновок суду про стягнення судового збору у сумі 640,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог Порядку є правильними. Разом з тим місцевий суд безпідставно стягнув із відповідача судовий збір, оскільки сторони у цій справі звільнені від сплати судового збору.

У травні 2017 року ВВД Фонду подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що наданий позивачем розрахунок не відповідає вимогам Порядку. Компенсацію на бензин, ремонт та технічне обслуговування автомобіля позивачу виплачено у повному обсязі, відповідно до Порядку та із урахуванням роз'яснень, наданих Міністерством соціальної політики України, та судової практики.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2017 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення на касаційну скаргу ВВД Фонду, в яких заявник зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.

Посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України від 28 жовтня 2013 року N 2249/19/93-13 є безпідставним, оскільки наведені у ньому роз'яснення змінюють зміст правової норми, закріпленої в Порядку, та обмежують гарантії непрацездатних осіб.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ВВД Фонду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з довідкою від 15 серпня 2012 року серії ААА N 091739 ОСОБА_2 є інвалідом І групи безстроково, у зв'язку із трудовим каліцтвом.

Висновком медико-соціальної експертної комісії від 30 травня 2007 року визнано придатним до керування автомобілем.

30 січня 2009 року ОСОБА_2 безоплатно забезпечено автомобілем ЗАЗ-11038740.

Із 13 листопада 2013 року по 20 червня 2016 року ОСОБА_2 як переміщена особа із районів проведення антитерористичної операції перебував на обліку у ВВД Фонду.

Постановою ВВД Фонду від 14 квітня 2016 року ОСОБА_2 призначено фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме компенсацію витрат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля за перше півріччя 2016 року у сумі 122,96 грн.

Відповідно до пункту 5 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за наявності медичних показань для одержання автомобіля і наявності або відсутності протипоказань до керування ним Фонд соціального страхування України забезпечує потерпілого автомобілем безоплатно чи на пільгових умовах, організовує та оплачує навчання водінню автомобіля, а також виплачує компенсацію на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування в порядку та на умовах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядком установлено, що грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, на транспортне обслуговування - у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць. Компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.

Логічний і лексично-синтаксичний аналіз наведеної правової норми дає підстави для однозначного висновку про те, що компенсація на одну особу має нараховуватися щомісячно у розмірі 22 або 16 відсотків прожиткового мінімуму. Нараховані за кожен місяць суми компенсації виплачуються непрацездатним особам двічі на рік. Іншого логічного тлумачення зазначена норма не допускає.

Таким чином, наведений позивачем порядок розрахунку належних йому до виплати сум цілком узгоджується із приписами Порядку.

Із урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ВВД Фонду, обраховуючи розмір компенсації на бензин (пальне), ремонт і технічне обслуговування автомобіля, порушило вимоги Порядку, у зв'язку із чим виплатило позивачу грошову компенсацію у неповному обсязі.

Висновки судів по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем належним чином.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Кременчуцькому районі Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

В. А. Стрільчук

Судді:

В. О. Кузнєцов

 

С. О. Погрібний

 

О. В. Ступак

 

Г. І. Усик




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали