ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03.06.2010 р.

N 14/345-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Гоголь Т. Г., суддів - Олійника В. Ф., Швеця В. О. розглянув касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства "Агрокомбінат "Калита" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 у справі N 14/345-09 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Сільськогосподарського товариства "Агрокомбінат "Калита" до ТОВ "Агросфера" про визнання договору частково недійсним.

Згідно з розпорядженням Вищого господарського суду України N 02.03-10/377 від 2 червня 2010 року у зв'язку із хворобою судді Добролюбової Т. В. для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі - Гоголь Т. Г. (головуючого), Олійника В. Ф., Швеця В. О.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

Встановив:

Сільськогосподарське товариство "Агрокомбінат "Калита" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" про визнання недійсними пунктів 4.4, 7.2 укладеного між сторонами договору купівлі-продажу N 11-СО від 17.01.2008. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що спірні пункти договору не відповідають вимогам статей 179, 189 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2009, ухваленим суддею Панна С. П., в задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що спірні пункти договору відповідають нормам чинного законодавства, відтак підстави для визнання недійсними окремих положень спірного договору в даному випадку відсутні. При цьому суд керувався приписами статей 524, 530, 533, 536, 692, 694 Цивільного кодексу України

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чохи Л. В. - головуючого, Тищик І. В., Чимбар Л. О., постановою від 08.02.2010 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Сільськогосподарське товариство "Агрокомбінат "Калита" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій положень статей 189, 198, 207 Господарського кодексу України, статей 524, 549 Цивільного кодексу України. Скаржник зауважив, що спірний договір купівлі-продажу N 11-СО від 17.01.2008 не відповідає вимогам закону, що має наслідком визнання його недійсним повністю або в частині.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В. О., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів матеріального та процесуального законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, та підтверджено матеріалами справи, 17.01.2008 між Сільськогосподарським товариством "Агрокомбінат "Калита" (покупець) та ТОВ "Агросфера" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу N 11-СО, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати, а покупець - прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин, іменованих в подальшому товар, відповідно до умов договору (далі - Договір). У відповідності до пунктів 3.1, 3.2 Договору конкретний асортимент, кількість, ціна, дата поставки товару наведені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, загальна сума складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору. Предметом спору у даній справі є вимога Сільськогосподарського товариства "Агрокомбінат "Калита" до ТОВ "Агросфера" про визнання недійсними пунктів 4.4, 7.2 договору купівлі-продажу N 11-СО від 17.01.2008 з тих підстав, що вказані пункти договору не відповідають вимогам статей 179, 189 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України.

Пунктом 4.4 Договору сторони передбачили, що у випадку збільшення на дату платежу офіційного курсу долара США до гривні більше, ніж 2 % від його офіційного курсу, встановленого НБУ на момент підписання договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю проіндексовану суму відповідного платежу по договору, що встановлюється як (А1/АО) х СП = ПСП, де А1 - офіційний курс долара США на дату платежу; АО - офіційний курс долара США на дату підписання договору; СП - сума поточного платежу; ПСП - проіндексована сума платежу. Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Частиною 1 статті 632 вказаного Кодексу передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Згідно з частиною 2 статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Частиною 3 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Враховуючи, що можливість зміни ціни на товар передбачена частиною 3 статті 691 Цивільного кодексу України, пунктом 4.4 договору сторони передбачили спосіб її перегляду та визначили показники, які зумовлюють зміну ціни на товар. Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлена сторонами індексація не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до пункту 7.2 Договору, у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом згідно умов оплати, з дати виникнення заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1 % за кожний день прострочення оплати. У відповідності до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Частина 2 статті 536 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України передбачено можливість визначення сторонами обов'язок продавця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. Також даною нормою передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу. Вказана норма містить визначення неправомірної поведінки покупця (прострочення оплати товару), вид відповідальності (відсотки відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України), базу нарахування (прострочена сума). Отже, пунктом 7.2 Договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасне погашення заборгованості у вигляді сплати відсотків, що за своєю правовою природою відповідає відповідальності, що визначена частинною 5 статті 694 Цивільного кодексу України.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 4.4 і 7.2 договору купівлі-продажу N 11-СО від 17.01.2008 апеляційний суд вірно виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Судом апеляційної інстанції установлено, що пункти 4.4 та 7.2 договору купівлі-продажу N 11-СО від 17.01.2008 відповідають вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали зазначений договір мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а також те, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинено у формі, встановленій законом, відтак суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання окремих частин спірного договору недійсними. Враховуючи відсутність в даному випадку обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційний суд виконав всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, тому підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду відсутні. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Крім того, скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  постановив:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства "Агрокомбінат" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2010 року у справі N 14/345-09 Господарського суду Дніпропетровської області - без змін.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і не підлягає перегляду у касаційному порядку.

 

Головуючий, суддя

Т. Гоголь

Судді:

В. Олійник

 

В. Швець

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали