ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 14 березня 2012 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Гуменюка В. І., Онопенка В. В., Сеніна Ю. Л., Жайворонок Т. Є., Патрюка М. В., Лященко Н. П., Романюка Я. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним і зобов'язання скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу, за заявою ОСОБА_10, ОСОБА_11 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року, встановила:

У липні 2009 року ОСОБА_9 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що довіреністю від 22 листопада 2008 року він уповноважив ОСОБА_10 продати належну йому земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована на АДРЕСА_1.

26 травня 2009 року ОСОБА_10, діючи на підставі вказаної довіреності, уклав від його імені договір купівлі-продажу, згідно з яким продав земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_11.

Оскільки ОСОБА_10 продав земельну ділянку за ціною, яка є нижчою, ніж її ринкова вартість, і договір купівлі-продажу від 26 травня 2009 року ОСОБА_10 уклав унаслідок зловмисної домовленості з ОСОБА_11 та у своїх інтересах, ОСОБА_9 просив визнати договір купівлі-продажу недійсним і зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 скасувати в Єдиному державному реєстрі правочинів реєстрацію договору купівлі-продажу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2010 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_9 задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, яка розташована на АДРЕСА_1, укладений 26 травня 2009 року ОСОБА_10, що діяв від імені довірителя ОСОБА_9, та ОСОБА_11; повернуто сторони до попереднього стану. У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та зобов'язання скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 31 січня 2012 року відкрито провадження в даній справі.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 31 січня 2012 року витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до пунктів 1 - 3 частини другої статті 3601 Цивільного процесуального кодексу України (далі -  ЦПК України).

У заяві ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2011 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року порушується питання про скасування цих судових рішень із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, і залишення рішення Деснянського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2010 року в силі.

В обґрунтування заяви ОСОБА_10 та ОСОБА_11 посилаються на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень ОСОБА_10 та ОСОБА_11 надали ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 28 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_14, ОСОБА_15, третя особа приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_16, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_13 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 7 серпня 2009 року, якими в задоволенні позову відмовлено; від 20 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_18, ОСОБА_19 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_20 в інтересах ОСОБА_17 на рішення апеляційного суду Одеської області від 29 липня 2009 року, яким у задоволенні позову відмовлено.

Указаними ухвалами від 28 квітня та від 20 жовтня 2010 року касаційні скарги відхилено, оскаржувані судові рішення залишено без змін.

Відповідно до вимог частини першої статті 3602 ЦПК України справа підлягає розгляду на засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_9 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 17 червня 2008 року Київською міською радою, належала земельна ділянка площею 0,10 га, яка розташована на АДРЕСА_1.

Маючи намір продати земельну ділянку, 22 листопада 2008 року ОСОБА_9 видав на ім'я ОСОБА_10 довіреність.

26 травня 2009 року ОСОБА_10, діючи на підставі вказаної довіреності, уклав від імені ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, згідно з яким продав за 188 500 грн. земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_11.

У порушення статей 232, 237, 238 ЦК України, як посилається позивач, ОСОБА_10 уклав договір купівлі-продажу від 26 травня 2009 року внаслідок зловмисної домовленості з ОСОБА_11 та у своїх інтересах.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно із частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_9, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу укладений ОСОБА_10 та ОСОБА_11 під час шлюбу, а тому відповідно до вимог частини третьої статті 238 ЦК України ОСОБА_10 уклав договір купівлі-продажу у своїх інтересах та в інтересах своєї сім'ї, оскільки за правилами статті 60 Сімейного кодексу України земельна ділянка стає об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_10 і ОСОБА_11. Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та вимогам норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

В ухвалах колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 квітня та від 20 жовтня 2010 року, на які посилаються заявники, містяться висновки, згідно з якими суди, відмовляючи в задоволенні позовів, виходили з недоведеності того, що спірні договори були укладені внаслідок зловмисної домовленості між відповідачами та що наявні докази не дають підстав для висновку про зловмисну домовленість між відповідачами, а тому підстави для визнання договорів недійсними відсутні. При вирішенні цих справ суди керувалися положеннями статті 232 ЦК України.

Натомість у справі за позовом ОСОБА_9 суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, застосував статтю 60 Сімейного кодексу України та частину третю статті 238 ЦК України.

Таким чином, у судових рішеннях, які переглядаються, і в ухвалах суду касаційної інстанції від 28 квітня та від 20 жовтня 2010 року, доданих до заяви, застосовані різні норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи те, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2011 року й ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року правильно застосовано норми матеріального права, надані заявниками судові рішення не є прикладом неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, не вбачається підстав вважати заяву ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обґрунтованою.

Керуючись статтями 355, 3602, 3603, 3605 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2011 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Т. Є. Жайворонок

 

Н. П. Лященко

 

В. В. Онопенко

 

М. В. Патрюк

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали