ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13.01.2010 р.

N 32/147

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Губенко Н. М., суддів - Барицької Т. Л., Мирошниченка С. В. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2009 р. у справі N 32/147 господарського суду м. Києва за позовом ВАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" до ТОВ "Євро Лізинг" про визнання договору недійсним (за участю представників сторін: позивача - Ричек В. В., відповідача - Мамро О. О.), встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року у справі N 32/147 (суддя: Хрипун О. О.) позов задоволено: визнано недійсним договір фінансового лізингу N 98 від 14.07.2006 року, укладений між ТОВ "Євро Лізинг" та ВАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" з моменту його укладання. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2009 р. (судді: Григорович О. М., Гольцова Л. А., Рябуха В. І.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувану постанову скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування господарським судом норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як встановив апеляційний господарський суд, 14.07.2006 р. позивач (лізингоодержувач) та відповідач (лізингодавець) уклали договір фінансового лізингу N 98 (далі - договір).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

На виконання умов договору відповідач передав позивачу у тимчасове володіння та користування транспортні засоби (далі - ТЗ) (державні номери N Т3503КІ, N АА5511АР, N АА4368НК) для їх використання останнім у своїй статутній діяльності. Факт передачі відповідачем позивачу транспортних засобів підтверджується актами приймання-передачі до договору фінансового лізингу та не заперечується представниками сторін.

Положеннями ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізинг одержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умовами спірного договору (п. 5.1) передбачено, що володіння та користування транспортними засобами з боку лізингоотримувача здійснюється на платних засадах. Зокрема, лізингоотримувач зобов'язався сплачувати на користь лізингодавця лізингові платежі, розмір та строки сплати яких встановлюється в "Плані Лізингу" (додаток 3) та інших додатках. В цьому ж пункті договору передбачене право лізингодавця здійснювати перерахунок вартості транспортних засобів, переданих у лізинг, та лізингових платежів в залежності від зміни курсу гривні до долара США або євро.

В п. 5.2 договору сторони узгодили, що лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ; комісію лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ; технічне та сервісне обслуговування, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору.

Пунктом 5.8 ст. 5 договору встановлено, що оплата послуг лізингодавця здійснюється в гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж здійснюється в такому порядку: сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ, сплачується в сумі, зазначеній в плані лізингу, комісія лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ. Також у вказаному пункті наведено розрахункову формулу для визначення розміру комісії лізингодавця, в якій зазначено, що за основу необхідно взяти комісію лізингодавця за відповідний місяць, визначену Планом лізингу, помножити її на коефіцієнт зміни курсу валюти, від отриманого результату відняти комісію лізингодавця за відповідний місяць та на отриману різницю збільшити комісію лізингодавця за відповідний місяць.

В додатках N 3 до договору вказано, що оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до євро.

На думку позивача, в договорі фінансового лізингу ціна послуги лізингодавця фактично в завуальованій формі встановлена в іноземній валюті, так як лізинговий платіж не є сталою величиною, а підлягає зміні кожного разу разом зі зміною офіційного курсу євро до гривні. В зв'язку з цим позивач вважає, що є всі підстави вважати договір фінансового лізингу в частині встановлення ціни удаваним правочином; сторонами не було дотримано вимоги закону щодо встановлення ціни у договорі в національній валюті України - в гривнях. Зазначене є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Апеляційний господарський суд відхилив вказаний довід, з огляду на наступне.

Згідно ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з п. п. 1, 2 ст. 189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Аналогічне міститься і в положеннях ст. 533 ЦК України, в якій зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Оскільки гривня як грошова одиниця (національна валюта) є законним платіжним засобом в Україні (ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"), то й ціна у договорі зазначається у гривнях.

Однак, при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення частини 2 ст. 524 ЦК України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Ця стаття міститься в главі 47 "Поняття зобов'язання" ЦК України.

Зазначена норма кореспондується з ч. 2 ст. 533 ЦК України. В даній статті зазначено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положеннями чинного законодавства сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що розрахунки за спірним договором відбувалися винятково в грошовій одиниці України - гривні. Дане не заперечується представниками сторін та відповідає вимогам законодавства.

Чинним законодавством України передбачено, що незалежно від фіксації грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, виконання такого зобов'язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами (ст. 533 ЦК України).

Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на підставі договору лізингу між позивачем та відповідачем склались відносини фінансового лізингу; місцевим господарським судом не встановлено правочину, який було приховано спірним договором, а тому висновки щодо удаваності договору є безпідставними; порушення діючого законодавства щодо визначення ціни в договорі сторонами не допущено.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції скасував рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року у справі N 32/147 та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності та прийняв постанову, яка відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Крім того, відповідно до положень ст. 25 ГПК України суд задовольняє клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, оскільки правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

При цьому суд касаційної інстанції враховує наступне. Публічне акціонерне товариство "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" згідно статуту (п. 1.1) затвердженого позачерговими загальними зборами Відкритого акціонерне товариство "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" від 10.09.2009 р. є повним правонаступником всіх прав та обов'язків Відкритого акціонерне товариство "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль". Крім того, Публічне акціонерне товариство "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" для підтвердження свого статусу надало довідку з ЄДРПОУ N 222520 від 21.09.2009 р. та свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Керуючись ст. ст. 25, 1115, 1117, 1119 ГПК України, Вищий господарський суд України, постановив:

Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Відкрите акціонерне товариство "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" на Публічне акціонерне товариство "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль".

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2009 р. у справі N 32/147 залишити без змін.

 

Головуючий

Н. Губенко

Судді:

Т. Барицька

 

С. Мирошниченко

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали