ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 28 листопада 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Жайворонок Т. Є., суддів: Балюка М. І., Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Пилипчука П. П., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") до адвокатського об'єднання "Бріарей" (далі - АО "Бріарей"), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та стягнення коштів, встановив:

У серпні 2010 року ПАТ "Родовід Банк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 липня 2009 року між ним та АО "Бріарей" був укладений договір про надання правової допомоги (далі - Договір), яка полягає, зокрема, у стягненні простроченої заборгованості на користь ПАТ "Родовід Банк", включаючи досудове врегулювання, судові процедури, представництво інтересів у виконавчому провадженні та інше. За умовами цього договору ПАТ "Родовід Банк" зобов'язалося сплатити на користь АО "Бріарей" гонорар виключно за досягнення кінцевого результату: із зарахування грошових коштів позичальника на рахунок банку - 10 % від фактично отриманих банком коштів; у вигляді прийняття банком на баланс заставленого майна або отримання банком будь-яких інших активів у рахунок погашення заборгованості - 8 % від оціночної вартості заставленого майна чи активів, за якою вони були прийняті на баланс банку; у вигляді реструктуризації зобов'язань позичальника - 1 % від розміру реструктурованого зобов'язання. Оскільки умови Договору про надання правової допомоги в частині виплати гонорару суперечать вимогам ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Правилам адвокатської етики, ПАТ "Родовід Банк" просило відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України визнати Договір недійсним і стягнути солідарно з АО "Бріарей", ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на його користь 301600 тис. грн. та судові витрати

Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що умови Договору, особливості сплати гонорару, порядок його обчислення був узгоджений сторонами; твердження ПАТ "Родовід Банк" про те, що предметом Договору є досягнення конкретного результату, а не надання правової допомоги, надумане, оскільки предметом договору є саме надання адвокатами правової допомоги, за яку й сплачується гонорар, що підтверджується звітом про виконану роботу, затвердженим позивачем.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2011 року, у задоволенні позову ПАТ "Родовід Банк" відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2011 року касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2011 року залишено без змін.

У серпні 2011 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав постанови Вищого господарського суду України: від 28 квітня 2011 року у справі N 19/77-16/102,від 15 червня 2011 року у справі N 14/325, від 25 липня 2011 року у справі N 5002-22/3663.1-2010 (Постанова N 5002-22/3663.1-2010(2-23/5545-2009)), посилаючись на те, що правовідносини в цих справах подібні до правовідносин у справі, яка переглядається.

В основу доданих судових рішень покладено висновок про те, що підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також із порушенням наданих їй повноважень є підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону (справи: N 19/77-16/102, N 14/325); при визначенні витрат на оплату послуг адвоката слід виходити з розумності необхідних витрат (справа N 5002-22/3663.1-2010 (Постанова N 5002-22/3663.1-2010(2-23/5545-2009))).

Такі висновки суд касаційної інстанції обґрунтував:

- положеннями ст. 241 ЦК України, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, та дійшов висновку, що підписання правочину не уповноваженою особою, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України;

- положеннями ст. ст. 48, 49 Господарського процесуального кодексу України, ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", Правилами адвокатської етики, на підставі яких зменшив суму відшкодування позивачем судових витрат, сплачених відповідачем за отримання послуг адвоката згідно з угодою про надання правової допомоги, з урахуванням розумності таких витрат, необхідного обсягу та часу їх надання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи судом установлено, що 1 липня 2009 року між ПАТ "Родовід Банк" в особі тимчасового адміністратора ОСОБА_3 (клієнт) та АО "Бріарей" (виконавець) був укладений договір про надання правової допомоги на строк дії 1 рік з дати його укладання, яка полягає, зокрема, у стягненні простроченої заборгованості на користь клієнта, включаючи досудове врегулювання, судові процедури, представництво інтересів у виконавчому провадженні, притягнення до кримінальної відповідальності боржників та інші види правової допомоги за дорученням клієнта. Згідно з додатком N 1 до Договору гонорар за надання правової допомоги сплачується адвокатам через АО "Бріарей" виключно за досягнення кінцевого результату, під яким сторони розуміють: зарахування грошових коштів на рахунок клієнта, прийняття клієнтом на баланс заставленого майна або отримання клієнтом будь-яких інших активів у рахунок погашення заборгованості, реструктуризація зобов'язань позичальника. Щодо розміру сплати гонорару за надання адвокатами правової допомоги зі стягнення заборгованості (у т. ч. простроченої) в додатку N 1 установлено, зокрема, що за досягнення кінцевого результату у вигляді прийняття банком на баланс заставленого майна або отримання банком будь-яких інших активів у рахунок погашення заборгованості сплачується 8 % від оціночної вартості заставленого майна чи активів, за якою вони були прийняті на баланс банку. Додатками N 4 та N 6 до Договору встановлено, що адвокатами, які надають правову допомогу, є ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яким гонорар за ведення справ клієнта зі стягнення заборгованості позичальників перераховується в рівних частинах за кожну зі справ на рахунки, відкриті на їхнє ім'я у ПАТ "Родовід Банк", з утриманням відповідної суми податків із доходів фізичних осіб. Відповідно до звітів про виконану роботу: від 10 листопада 2009 року, від 17 листопада 2009 року, від 18 лютого 2010 року - АО "Бріарей" на виконання умов Договору проведена робота зі стягнення заборгованості з позичальників. Серед інших наданих об'єднанням послуг АО "Бріарей" виконана робота з передачі банку в рахунок погашення кредиторської заборгованості позичальника - товариства з обмеженою відповідальністю "Баски Плюс 2004 рік" - земельної ділянки площею 1135298 кв. м вартістю 3770 млн. грн., що розташована в Оболонському районі м. Києва. Представник позивача підтвердив факт оформлення права власності банку на цю земельну ділянку. Згідно зі зведеним меморіальним ордером за період з 24 листопада 2009 року до 16 грудня 2009 року банком перераховано на рахунок АО "Бріарей" кошти за надання правової допомоги за договором (згідно з актами) на загальну суму 301600 тис. грн. АО "Бріарей" виплатив гонорар за надання правової допомоги адвокатам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 128180 тис. грн. кожному з утриманням із цих коштів податку з доходів фізичних осіб у сумі 22620 тис. грн. з кожного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що в період дії Договору адвокатами АО "Бріарей" надавалася правова допомога банку зі стягнення заборгованості з позичальників, що підтверджується відповідними звітами та не заперечується сторонами. Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК України, сторони добровільно уклали договір про надання послуг за плату та самостійно визначили її розмір і порядок розрахунків. Чинне законодавство не містить заборони на визначення розміру плати (гонорару) за надані послуги (правова допомога) у вигляді відсотків від досягнутого кінцевого результату (фактично стягнутої заборгованості). Відповідно до платіжних документів оплата послуг адвокатів АО "Бріарей" здійснювалась саме за надання правової допомоги. А тому посилання позивача на те, що Договір та додатки до нього не відповідають вимогам ст. ст. 203, 901, 903 ЦК України, Закону України "Про адвокатуру", Правилам адвокатської етики, є безпідставними.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд також виходив із того, що доводи апеляційної скарги ПАТ "Родовід Банк" про невідповідність умов Договору актам цивільного законодавства, зокрема постановам Національного банку України (далі - НБУ), є безпідставними, так як більшість постанов було прийнято після укладення сторонами спірного договору; їх прийняття не могло вплинути на чинність угоди, оскільки з боку ПАТ "Родовід Банк" Договір був підписаний уповноваженою особою - тимчасовим адміністратором Щербиною С. Я., призначеним НБУ, який діяв відповідно до вимог ст. 80 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Залишаючи без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ПАТ "Родовід Банк", касаційний суд з такими висновками судів погодився.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За положеннями ст. 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент вчинення правочину) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У справі, яка переглядається, на відміну від справ, за результатами розгляду яких прийнято постанови Вищого господарського суду України від 28 квітня 2011 року та від 15 червня 2011 року (справи: N 19/77-16/102, N 14/325), позовні вимоги про визнання угоди недійсною у зв'язку з укладенням її неуповноваженою особою не заявлялись. Відповідно, відсутні підстави для порівняння цих рішень.

Та обставина, що в ухвалі апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2011 року зроблені висновки щодо повноважень представника банку на укладення угоди, не може бути предметом розгляду в даній справі, оскільки це питання застосування процесуальної норми - ч. 1 ст. 303 ЦПК України (апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції), а в силу положень ст. 355 цього Кодексу Верховний Суд України переглядає цивільні справи виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Визнання угоди недійсною з підстав невідповідності умов договору вимогам чинного законодавства не було предметом судового розгляду в наданій для порівняння справі N 5002-22/3663.1-2010 (Постанова N 5002-22/3663.1-2010(2-23/5545-2009)), в якій суд касаційної інстанції, вирішуючи питання розподілу господарських витрат у порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір цих витрат на послуги адвоката.

Крім того, Правила адвокатської етики поширюються виключно на адвокатів і види їх професійної діяльності та не є актом цивільного законодавства в розумінні ст. 4 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи те, що немає підстав вважати, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 355, 3603, 3605 ЦПК України, Верховний Суд України постановив:

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

Т. Є. Жайворонок

Судді:

М. І. Балюк

В. П. Барбара

І. С. Берднік

Л. Ф. Глос

Т. В. Гошовська

Л. І. Григор'єва

В. С. Гуль

В. І. Гуменюк

М. Б. Гусак

А. А. Ємець

В. В. Заголдний

М. Р. Кліменко

Є. І. Ковтюк

П. І. Колесник

М. Є. Короткевич

В. І. Косарєв

О. В. Кривенда

О. Т. Кузьменко

Н. П. Лященко

В. Л. Маринченко

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

П. В. Панталієнко

М. В. Патрюк

В. Ф. Пивовар

П. П. Пилипчук

О. І. Потильчак

Б. М. Пошва

О. Б. Прокопенко

А. І. Редька

Ю. Л. Сенін

А. М. Скотарь

Т. С. Таран

О. О. Терлецький

Ю. Г. Тітов

І. Б. Шицький

В. Ф. Школяров

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали