ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

23.01.2018 р.

Справа N 221/3451/14-ц

 

Провадження N 61-1156св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_4, представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідач - Новоандріївська сільська рада Волноваського району Донецької області, розглянуши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Донецької області на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 11 вересня 2014 року в складі судді Голуб Т. І. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2015 року в складі суддів: Мироненко І. П., Лісового О. О., Ткаченко Т. Б., встановив:

Пунктом 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області про визнання договору недійсним, визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на землю належала земельна ділянка площею 4,59 га на території Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У грудні 2007 року вона отримала пропозицію від відповідача на укладення договору про передачу права власності на вказану земельну ділянку з добровільною відмовою від неї тимчасово. При цьому її було завірено, що вона продовжить користуватися земельною ділянкою, як і раніше, а договір укладається формально, у зв'язку з потребами сільської ради. Вона надала згоду й 16 січня 2008 року між нею та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір про передачу права власності на земельну ділянку у зв'язку з добровільною відмовою від неї власника земельної ділянки. Позивач продовжувала користуватися зазначеною земельною ділянкою. Навесні 2014 року дізналась, що юридично не є її власником. Вона звернулася до відповідача, але останній добровільно розірвати договір відмовився.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила договір, укладений між нею та відповідачем, визнати недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, та визнати за нею право власності на земельну ділянку.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 11 вересня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір про передачу права власності на земельну ділянку у зв'язку з добровільною відмовою від нього власника земельної ділянки від 16 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Новоандріївською сільською радою Волноваського району Донецької області, посвідчений приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Р. Ю. В., відносно земельної ділянки площею 4,59 га на території Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстрований в Державному реєстрі договорів.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 4,59 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладанні договору про передачу права власності на земельну ділянку у зв'язку з добровільною відмовою ОСОБА_4 помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.

Додатковим рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 05 грудня 2014 року доповнено резолютивну частину рішення Волноваського районного суду Донецької області від 11 вересня 2014 року про визнання за ОСОБА_4 права власності на земельні ділянки: площею 4,44 га, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 4,59 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2015 року рішення Волноваського районного суду Донецької області від 11 вересня 2014 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, прокурор Донецької області просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відзив на касаційну скаргу не подавався.

22 грудня 2017 року справу Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірний договір укладений внаслідок помилки, оскільки позивач вважав його тимчасовим та таким, що не призведе до припинення його права власності на земельну ділянку.

Судом установлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 4,59 га (дві земельні ділянки площами 4,44 га та 0,15 га, кадастрові номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2) на території Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_3, виданого Волноваською районною державною адміністрацією Донецької області 14 грудня 2007 року на підставі розпорядження Волноваської районної державної адміністрації від 10 грудня 2007 року N 1026, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за N 010715000022.

16 січня 2008 року між ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності, посвідченої 21 грудня 2007 року приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Р. Ю. В., від імені ОСОБА_4, та Новоандріївською сільською радою Волноваського району Донецької області, в особі сільського голови ОСОБА_8, укладено договір про добровільну відмову від права приватної власності на земельну ділянку площею 4,59 га, кадастрові номери: НОМЕР_1, НОМЕР_2, з переданням права власності на земельну ділянку територіальній громаді Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (підстава заявленого позову). Якщо недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права: статей 215, 229 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору з огляду на те, що дії ОСОБА_4, які передували укладенню спірного договору, свідчать про її наміри, направлені саме на добровільну відмову від права приватної власності. Заявою від 21 грудня 2007 року ОСОБА_4 добровільно відмовилася від права власності на земельну ділянку, вказавши, що така відмова відповідає її інтересам, не є фіктивною та є дійсним наміром створити для себе правові наслідки, передбачені цією відмовою, і така відмова відповідає її волевиявленню.

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання правочину недійсним. Апеляційний суд недоліків суду першої інстанції не усунув та помилково залишив ухвалене ним рішення без змін.

Оскільки судом повно з'ясовані всі обставини справи, що мають значення для справи, проте неправильно застосовані норми матеріального права, що регулюють недійсність правочину та правові наслідки правочину, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням наведеної норми, судові витрати за касаційний розгляд справи слід віднести за рахунок ОСОБА_4.

Керуючись статтями 400, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу прокурора Донецької області задовольнити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 11 вересня 2014 року, додаткове рішення Волноваського районного суду Донецької області від 05 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 до Новоандріївської сільської ради Волноваського району Донецької області про визнання договору недійсним, визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Судові витрати за касаційний розгляд справи слід віднести за рахунок ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь прокуратури Донецької області 292 грн. 32 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

В. С. Висоцька

Судді:

С. Ю. Мартєв

 

В. В. Пророк

 

І. М. Фаловська

 

С. П. Штелик




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали