ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.05.2017 р.

Справа N 904/8337/16

Постанову скасовано(згідно з постановою Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Корсака В. А., суддів: Данилової М. В., Швеця В. О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬ-КА" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі N 904/8337/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬ-КА" до Дніпропетровської міської ради про визнання договору оренди землі поновленим, в судовому засіданні взяли участь представники: позивача - С. В. С., відповідача - не з'явився, встановив:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровської міської ради, в якій просило визнати поновленим договір оренди землі від 26.09.2007 строком на 5 років.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач без достатніх правових підстав не визнає його переважне право на поновлення договору оренди та відмовляється укласти з позивачем відповідну додаткову угоду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2016 (суддя Мілєва І. В.) у даній справі позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 (головуючий Кощеєв І. М., судді: Парусніков Ю. Б., Кузнецов В. О.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Дніпропетровська міська рада не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні 24.05.2017 оголошувалась перерва до 25.05.2017 для оголошення постанови.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 27.06.2007 N 198/16, 26.09.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ель-ка", як орендарем, та Дніпропетровською міською радою, як орендодавцем, укладено договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під індивідуальну житлову забудову, яка знаходиться за адресою: по вул. Шпаковій у районі буд. N 8 (Амур-Нижньодніпровський район) та зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:666:0083. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури.

Договір укладено на п'ять років.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу К. А. В. та зареєстровано в реєстрі за N 2170. Договір зареєстрований у ДМВ ДРФ "Центра" ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.10.2007 за N 040710400578.

Факт передання земельної ділянки в оренду позивачу підтверджено підписаним сторонами актом приймання-передачі земельної ділянки від 26.09.2007, копію якого залучено до матеріалів справи (т. 1, а. с. 14).

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 25.12.2013 N 188/45 та укладеної сторонами додаткової угоди від 23.10.2014 договір оренди землі від 26.09.2007 поновлено на 2 роки, починаючи з 09.10.2013, тобто до 09.10.2015.

Пунктом 3.2 договору оренди землі від 26.09.2007 передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору звернутись до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором.

У зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, позивач 03.09.2015 звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди землі N 2170 від 26.09.2007, який отримано відповідачем 03.09.2015, що підтверджено відповідною відміткою про отримання в нижньому правому куті цього клопотання (т. 1, а. с. 82). При цьому, до листа додано договір оренди землі та додаткову угоду до договору оренди землі. Письмових заперечень у місячний термін від відповідача позивач не отримував.

Заявлений у даній справі позов про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, мотивований тим, що відповідач без достатніх правових підстав не визнає його переважне право на поновлення договору оренди та відмовляється укласти з позивачем відповідну додаткову угоду, що мало наслідком порушення прав позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд послався на недоведеність порушеного права позивача та невірний спосіб захисту його права. До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що матеріали справи не мітять доказів укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі, що є обов'язковою умовою при поновленні в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а також відмови або бездіяльності відповідача щодо укладення додаткової угоди, оскарження таких дій в судовому порядку та наявності відповідного судового спору.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 та частини першої статті 19 цього Закону однією з істотних умов договору оренди землі є строк дії договору оренди. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Пунктом 3.1 договору оренди землі передбачено, що договір укладено на п'ять років.

Судами встановлено, що додатковою угодою від 23.10.2014 договір оренди землі поновлено на 2 роки, починаючи з 09.10.2013, тобто до 09.10.2015.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Разом з тим, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке право орендарю надано статтею 33 зазначеного Закону, якою визначено порядок та умови поновлення договору оренди землі.

В пункті 2.17 своєї постанови N 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (Постанова N 6) (із змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (Закон N 3038-VI) (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Матеріально-правовою підставою свого позову позивач обрав частину шосту статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка передбачає автоматичне поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини щодо поновлення договорів оренди висловлює Верховний Суд України у постановах: від 25.05.2016 у справі N 911/1707/15 (Постанова N 3-312гс16, 911/1707/15), від 25.02.2015 у справі N 6-219цс14 (Постанова N 6-219цс14), від 18.03.2015 у справі N 6-3цс15 (Постанова N 6-3цс15) та у справі N 6-4цс15 (Постанова N 6-4цс15).

За статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При розгляді даної справи судами встановлено, що договір оренди землі від 26.09.2007 (з урахуванням укладеної сторонами додаткової угоди від 23.10.2014) припинив свою дію з 09.10.2015 на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі" та пункту 12.3 договору за закінченням строку, на який його було укладено.

Пунктом 3.2 договору оренди передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору звернутись до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором.

Судами на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 03.09.2015 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди землі N 2170 від 26.09.2007, тобто в межах встановленого договором строку. При цьому, до листа додано договір оренди землі та додаткову угоду до договору оренди землі.

На момент звернення орендаря до орендодавця про поновлення договору оренди землі земельна ділянка перебувала в оренді у позивача.

Доказів надання письмових заперечень орендодавця стосовно продовження або поновлення строку дії договору оренди відповідач не надав, доводів позивача, наведених в обґрунтуваннях позову не спростував.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушеного права позивача, враховуючи дотримання останнім порядку поновлення договору оренди землі, встановленого ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та наявне зволікання з боку відповідача в поновленні договору та укладенні відповідної додаткової угоди.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки місцевого господарського суду не спростовані судом апеляційної інстанції у встановленому законом порядку та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції не врахував, що договір оренди землі є поновленим автоматично на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а позивач звертаючись до суду з вимогою про визнання договору поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, що передбачені договором, фактично просить суд вирішити питання щодо юридичного оформлення відповідної угоди з відповідачем, враховуючи обов'язковість укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення в силу закону та наявне зволікання з боку останнього в її укладенні.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, призводить до поновлення його порушених прав та інтересів стосовно земельної ділянки, якою він користується.

Судом апеляційної інстанції відмовлено у позові з посиланням на те, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права. З цього приводу колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. При цьому, спосіб оскарження чітко в діючому законодавстві не визначений, чи шляхом укладення додаткової угоди чи шляхом поновлення договору оренди землі.

В той же час, суд не повинен формально підходити до вирішення спору, при прийнятті рішення мають бути встановлені дійсні обставини справи, а рішення має не лише по формі, а й по суті, бути законним.

При цьому правильність і точність юридичного формулювання не може завадити суду розглянути спір та реалізувати право позивача (передбачене ст. ст. 55, 124 Конституцією України та п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 N 475/97-ВР) на судовий розгляд.

Крім того, неврахування судом апеляційної інстанції права орендаря, який належно виконує свої обов'язки за договором оренди землі, на поновлення договору, свідчить про ігнорування судом практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у справі "Стрейтч проти Сполученого Королівства" суд дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і в цілях статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).

В даному випадку, позивач, як орендар, який належно виконував обов'язки за договором, скористався своїм правом на автоматичне поновлення договору, звернувшись до відповідача у встановленому законом порядку з відповідним клопотанням, однак відповідач зволікає в оформленні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За таких обставин, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Відповідно до пунктів 1 (Постанова N 6), 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" (Постанова N 6) із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі N 904/8337/16 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2016 у справі N 904/8337/16 залишити в силі.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬ-КА" 1653,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ на виконання даної постанови.

 

Головуючий, суддя

В. А. Корсак

Судді:

М. В. Данилова

 

В. О. Швець

 

* * *

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Швеця В. О. у справі N 904/8337/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬ-КА" до Дніпропетровської міської ради про визнання договору оренди землі поновленим

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровської міської ради про визнання поновленим строком на 5 років договору оренди землі від 26.09.2007, площею 2,0029 га, кадастровий номер 1210100000:01:666:0083, розташованої за адресою: по вул. Шпаковій у районі буд. N 8 (Амур-Нижньодніпровський район), зареєстрованої у Державному реєстрі земель 08.10.2007 за N 040710400578. При цьому позивач посилався на приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2016, ухваленим суддею Мілєвою І. В., у справі N 904/8337/16 позов задоволено повністю - визнано поновленим договір оренди землі від 26.09.2007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" та Дніпропетровською міською радою, площею 2,0029 га, кадастровий номер 1210100000:01:666:0083, розташованої за адресою: по вул. Шпаковій у районі буд. N 8 (Амур-Нижньодніпровський район), зареєстрованої у Державному реєстрі земель 08.10.2007 за N 040710400578. Стягнуто з Дніпропетровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 грн.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кощеєва І. М. - головуючого, Паруснікова Ю. Б., Кузнецова В. О., постановою від 23.02.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив.

Питання, яке підлягало вирішенню, полягало у встановленні підстав для застосування приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення спірного договору оренди землі строком на 5 (п'ять) років та, зокрема, дотримання позивачем (орендодавцем) визначеного законом порядку такого поновлення.

Розглядаючи спір по суті, суди установили, що на виконання рішення Дніпропетровської міської ради N 198/16 від 27.06.2007 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" (орендар) 26.09.2007 було укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку яка знаходиться за адресою: по вул. Шпаковій у районі буд. N 8 (Амур-Нижньодніпровський район) та зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:666:0083. Договір оренди землі посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за N 2170. Договір зареєстрований у ДМВ ДРФ Центра ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.10.2007 за N 040710400578. Відповідно до пунктів 1.2, 2.1 договору цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.8 (індивідуальна житлова забудова). В оренду передається земельна ділянка, загальною площею 2,0029 га. Згідно з пунктом 3.1 договору, договір укладено на п'ять років. В пункті 3.2 договору зазначено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору звернувся до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором. Також судами установлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради N 188/45 від 25.12.2013 укладений між сторонами договір було поновлено строком на 2 роки, починаючи з 09.10.2013. На виконання вказаного рішення Дніпропетровської міської ради 23.10.2014 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" (орендар) укладено додаткову угоду до договору, яку посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за N 1050, відповідно до пункту 1 якої спірний договір оренди поновлено на два роки, починаючи з 09.10.2013. Таким чином, сторонами було погоджено новий строк дії договору, а саме з 5 років до 2 років.

Як зазначав позивач, свої зобов'язання за договором він виконував належним чином, в тому числі в частині своєчасної сплати орендної плати. Позивач вказував на те, що 03.09.2015 звертався до відповідача із клопотанням, в якому просив поновити договір оренди земельної ділянки від 26.09.2007 N 2170. За твердженням позивача, письмових заперечень у місячний термін від відповідача не надходило, додаткову угоду про поновлення договору оренди землі станом на 20.09.2016 з відповідачем не укладено, що і стало підставою для звернення з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання договору оренди землі поновленим.

Місцевий господарський суд визнав поновленим договір оренди землі від 26.09.2007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ель-ка" та Дніпропетровською міською радою, взявши до уваги доводи позивача про відсутність доказів надання письмових заперечень орендодавця стосовно продовження або поновлення строку дії договору оренди. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав про наявність у позивача права на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Вважаю, що такі мотиви місцевого господарського суду, які підтримав Вищий господарський суд України, є помилковими, запропоновані мною мотиви для залишення без змін постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017, якою у позові було відмовлено, судді колегії не підтримали.

Моя правова мотивація зводилась до наступного висновку.

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із орендою землі здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором. Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Згідно з статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 4 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону). Частиною 1 статті 19 Закону передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. За приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Порядок, умови і правові конструкції поновлення договору оренди землі унормовані у статті 33 Закону України "Про оренду землі". Так, у частинах 1 - 5 статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Виходячи з приписів статей 319, 626 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Незважаючи на формальне визначення договору, який орендар має укласти на новий строк, як додаткової угоди до договору, строк якого закінчився, фактично це буде новий договір, оскільки його умови можуть бути змінені за згодою сторін, і у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Таким чином, при продовженні договору оренди землі у спосіб реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, незмінними стовідсотково будуть залишатися лише сторони договору оренди землі (з урахуванням положень про правонаступництво), розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Інші ж умови можуть змінюватися. Поновлення договору оренди земельної ділянки у такий спосіб можливе виключно за інших рівних умов з іншими особами-претендентами на право оренди цієї земельної ділянки. Другою правовою конструкцією є так звана пролонгація договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). У цьому випадку також передбачено укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, яке здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності), що є новелою порівняно з редакцією норми до 12.03.2011. Пролонгація відбувається автоматично, проте в силу приписів частин 7 - 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у місячний строк обов'язково має бути укладена додаткова угода, яка засвідчує юридичний факт поновлення договору. Наведене є підставою для висновку про застосування до обох правових конструкцій поновлення договору оренди землі частини третьої наведеної норми, відповідно до якої орендар має надіслати проект додаткової угоди орендодавцеві, і, оскільки про пролонгацію може бути остаточно відомо лише через місяць після закінчення строку дії договору, надіслати у цьому випадку проект про продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах після спливу цього місячного строку і відмови у місячний строк укласти відповідну саме частині шостій статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткову угоду. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 13.04.2016 у справі N 911/3378/15 та у постанові від 13.12.2016 у справі N 917/416/16. Оскільки позивач не звертався з вимогою продовжити договір на той самий строк і на тих самих умовах, і така додаткова угода не була укладена (відсутнє підтвердження юридичного факту поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах), як і того факту, що його право на укладення додаткової угоди про пролонгацію договору на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" є порушеним, господарський суд апеляційної інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для поновлення строку спірного договору оренди землі. При цьому необхідно зазначити, що позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача про визнання поновленим договору оренди землі строком на 5 років, тобто на інший строк, ніж той, який був передбачений укладеною за згодою сторін додатковою угодою від 23.10.2014 (2 роки), а відповідачем згоди на зміну строку договору не надано, що унеможливлює в даному випадку застосування приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо автоматичного поновлення договору, у зв'язку з волевиявленням орендаря щодо зміни істотних умов цього договору, зокрема, щодо строку. Окрім цього, пунктами 1 (Постанова N 6), 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року N 6 "Про судове рішення" (Постанова N 6) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Згідно з частиною 3 статті 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Відповідні роз'яснення містяться і у пункті 9.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" (Постанова N 6), відповідно до якого у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині. Разом з тим, позивачем при зверненні з даним позовом проекту додаткової угоди про поновлення спірного договору оренди земельної ділянки надано не було, що унеможливлює встановлення відповідності умов такої угоди вимогам законодавства, чинного на час прийняття рішення у справі.

З огляду на викладене, вважаю, що при розгляді цієї справи, Вищий господарський суд України повинен був залишити постанову апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

 

Суддя

В. Швець




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали