ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

25.01.2018 р.

Справа N 910/7394/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Кушніра І. В., Берднік І. С., за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 та рішення господарського суду міста від 26.07.2017 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання кредитного договору частково недійсним, за участю представників: позивача - адвоката Г. О. Ю., відповідача - адвоката О. С. А., встановив:

У травні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (далі - ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль", позичальник) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", Банк, кредитор) про визнання недійсними абзаців "b", "c" пункту 3.1 та пункту 8.3 договору про мультивалютну кредитну лінію від 29.04.2004 N 25-04/04 (далі - договір N 25-04/04), укладеного між ним і відповідачем.

В обґрунтування своїх вимог ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" зазначило, що 29.04.2004 між ним і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено договір про кредитну лінію N 25-04/04, який згідно з додатковою угодою від 13.06.2008 N 26 було перейменовано на договір про мультивалютну кредитну лінію N 25-04/04, а відповідно до додаткової угоди від 26.07.2013 N 30 (далі - додаткова угода N 30) умови цього договору було викладено у новій редакції.

Згідно із зазначеним договором (у редакції додаткової угоди від 25.11.2014 N 38) надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами (траншами) на умовах, визначених цим договором, у межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 25000000 грн, і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток N 6 до цього договору), зі сплатою за користування кредитними коштами процентів відповідно до розділу 3 цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору (в редакції оспорюваної додаткової угоди від 26.07.2013 N 30) позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем, виходячи з таких ставок:

b) - за кредитом у національній валюті України - 44,00 % річних за користування траншем у період із дня, наступного за терміном, зазначеним у пункті 2.5 цього договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, зазначених у пунктах 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом;

- за кредитом у доларах США - 20,50 % річних за користування траншем у період із дня, наступного за терміном, зазначеним у пункті 2.5 цього договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що зазначених у пунктах 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом;

c) у разі порушення позичальником строків погашення кредиту згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток N 1 до цього договору):

- за кредитом у національній валюті України - 44,00 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно із зазначеним графіком, за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом;

- за кредитом у доларах США - 20,50 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно із зазначеним графіком, за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом.

Згідно з пунктом 8.3 договору (в редакції оспорюваної додаткової угоди від 26.07.2013 N 30) позичальник зобов'язується :

a) без письмової згоди Банку не відкривати в установах інших банків поточні рахунки (у національній та іноземній валюті), не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом або поручителем за зобов'язаннями третіх осіб до моменту повернення кредиту та виконання інших зобов'язань за цим договором;

b) забезпечити зарахування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позичальника виключно на поточні рахунки у національній та іноземній валюті, відкриті у Банку;

c) сторони дійшли згоди, що у разі порушення цього пункту договору процентна ставка, зазначена у пункті 3.1 "а" цього договору змінюється і встановлюється у розмірі 44,00 % річних - за кредитом у національній валюті України, 20,50 % - річних за кредитом у доларах США, а також позичальник зобов'язаний на вимогу Банку протягом 1 робочого дня достроково повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування кредитом. Процентна ставка, встановлена в цьому пункті, діє з початку місяця, що йде за місяцем, в якому було допущено порушення. У разі усунення зазначеного порушення процентна ставка, встановлена в цьому пункті, припиняє дію, починаючи з місяця, що йде за місяцем, в якому було усунено порушення.

Посилаючись на невідповідність абзаців "b", "c" пункту 3.1 та пункту 8.3 договору N 25-04/04 (у редакції додаткової угоди від 26.07.2013 N 30) вимогам статей 3, 203, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" просило визнати їх недійсними з підстав, передбачених статтею 215 ЦК України.

07.06.2017 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало до господарського суду міста Києва заяву про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин сторін, оскільки право на звернення із цим позовом у ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" виникло 30.04.2004, проте позивач звернувся з відповідним позовом лише у травні 2017 року, тобто більше ніж через 13 років із моменту укладення кредитного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2017 (суддя Якименко М. М.) у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що оспорювану додаткову угоду N 30 було укладено сторонами 26.07.2013, тому встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення із зазначеними позовними вимогами, про застосування якого заявлено відповідачем, сплив 26.07.2016, що відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 (колегія суддів: Гончаров С. А., Коротун О. М., Скрипка І. М.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову обґрунтовано тим, що сторони на свій розсуд визначили умови спірного договору та були вільні в укладені договору з урахуванням оскаржуваних пунктів, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки колегією суддів не встановлено підстав, передбачених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 ЦК України для визнання спірних пунктів договору недійсними, та встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача не порушено, то наслідки спливу позовної давності не повинні застосовуватися.

У касаційній скарзі ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" посилається на те, що:

- спірні умови договору N 25-04/04 (у редакції додаткової угоди N 30) суперечать принципу справедливості, добросовісності та розумності, що є порушенням вимог пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 509, частини 1 статті 627 ЦК України;

- у рішеннях від 10.11.2011 N 1-26/2011 (Рішення N 15-рп/2011), від 11.07.2013 N 7-рп/2013 (Рішення N 7-рп/2013) та від 02.11.2004 N 15-рп/2004 Конституційний Суд України наголошував, що принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України, є обмеженим; межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності; зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості;

- судами не враховано правову позицію Верховного Суду України у справі N 6-110цс12, викладену у постанові від 10.10.2012 (Постанова N 6-110цс12), згідно з якою свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною;

- судами не враховано правову позицію Верховного Суду України у справі N 26/327, викладену у постанові від 21.10.2014 (Постанова N 26/327, 3-144гс14), за змістом якої встановлена у спірній додатковій угоді процентна ставка в розмірі 48 % річних, не відповідала встановленим у банку позивача процентним ставкам, є значно завищеною порівняно із звичайними процентними ставками за депозитними договорами, що діяли у банку в цей період, а також у банківській системі України в цілому, і така умова угоди не відповідає вимогам, встановленим статтями 509, 627 ЦК України, зокрема принципам розумності та справедливості;

- судами було неправильно застосовано положення статей 536, 625, 1048, 1050 ЦК України;

- судами порушено статтю 42 Конституції України, пункт 4 частини 1 статті 3, статтю 91 ЦК України, статтю 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

У касаційній скарзі ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Відзиву на касаційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до суду касаційної інстанції від Банку не надходило.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти касаційної скарги та зазначав про відповідність оскаржуваних судових актів вимогам матеріального та процесуального права.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, згідно з якими, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У Рішенні від 10.11.2011 N 1-26/2011 (Рішення N 15-рп/2011) Конституційний Суд України зазначив про те, що Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (стаття 1, частина 4 стаття 13, частини 1, 4 статті 42 Конституції України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини 1, 2 статті 8 Конституції України).

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом із тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

У своєму Рішенні (Рішення N 15-рп/2011) Конституційний Суд України зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

У постанові від 10.10.2012 у справі N 6-110цс12 (Постанова N 6-110цс12) Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

У постанові від 21.10.2014 у справі N 26/327 (Постанова N 26/327, 3-144гс14) Верховний Суд України зазначив, що встановлена у спірній додатковій угоді процентна ставка в розмірі 48 % річних не відповідала встановленим у банку позивача процентним ставкам, є значно завищеною порівняно із звичайними процентними ставками за депозитними договорами, що діяли у банку в цей період, а також у банківській системі України в цілому і така умова угоди не відповідає вимогам, передбаченим статтями 509, 627 ЦК України, зокрема принципам розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Крім того, за змістом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Положеннями частини 4 статті 267 ЦК України унормовано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається із матеріалів справи (т. 1, а. с. 240 - 241), ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" було подано заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності, в якій позивач наводив свої обґрунтування причин пропуску строку позовної давності для звернення із цим позовом і просив суд захистити права ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" у зв'язку з поважністю причин пропуску строку позовної давності.

Проте суди не надали цій заяві ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" будь-якої правової оцінки, обставини поважності пропуску строку позовної давності встановлено не було.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017).

Прийнявши заяву ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про застосування строків позовної давності та не надавши належної правової оцінки заяві ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суди порушили встановлений статтею 42 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Водночас колегія суддів зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Натомість суд першої інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин сторін наслідки спливу позовної давності, процитував лише відповідні статті ЦК України та ГК України і не надав жодної правової оцінки спірним пунктам договору N 25-04/04 (в редакції оспорюваної додаткової угоди від 26.07.2013 N 30), не врахував при цьому, що наслідки спливу позовної давності підлягають застосуванню лише у випадку встановлення судом порушеного права, на захист якого подано позов, а суд апеляційної інстанції не взяв до уваги зазначені порушення місцевим судом норм процесуального права щодо встановлення у справі всіх суттєвих обставин справи та наявності правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин сторін, не надав належної правової оцінки доводам позивача, у своїх висновках обмежився лише посиланнями на передбачу статтями 6, 627 ЦК України свободу договору, не врахував при цьому встановлені статтею 3 ЦК України такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність і розумність.

За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 43 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)) межі розгляду справи судом касаційній інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку спірним пунктам договору N 25-04/04 (в редакції оспорюваної додаткової угоди від 26.07.2013 N 30) та аргументам учасників справи, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, постановив:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" задовольнити.

Скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі N 910/7394/17.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий

Є. Краснов

Судді:

І. Кушнір

 

І. Берднік




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали