ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

29.02.2012 р.

N 2а-17590/11/2670


Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої - судді Власенкової О. О., суддів - Патратій О. В. та Головань О. В., при секретарі судового засідання - Бескоровайній Н. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколюб" (далі - позивач, ТОВ "Еколюб") до відповідача - Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик Гарант", про визнання нечинним абзацу 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2011 року N 593 (Постанова N 593).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколюб" звернулось до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить визнати незаконним та нечинним абзац 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2011 року N 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 р. N 764" (Постанова N 593).

Позовні вимоги вмотивовані тим, що в оскаржуваній частині вказана постанова Кабінету Міністрів України (Постанова N 593) суперечить приписам Закону України "Про господарські товариства", Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, відповідно до яких майно, передане у власність господарському товариству власниками і учасниками як внески, є його власністю, тому відповідач незаконно позбавив публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" правом розпоряджатись майном, внесеним до його статутного фонду. Наведене унеможливлює повернення названим господарським товариством позивачу заборгованості, що виникла у зв'язку з невиконанням ним господарських зобов'язань.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Треті особи підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених позивачем.

Представник відповідача щодо позову заперечив, просив відмовити у задоволенні з огляду на його необґрунтованість, наполягаючи на тому, що оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України (Постанова N 593) права та інтереси позивача не порушені.

У судовому засіданні 29 лютого 2012 року судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідачем забезпечено опублікування оголошення про відкриття провадження у цій адміністративній справі, тому вважається, що усі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд даної справи.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив:

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року N 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" утворено державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства. Установлено, що статутний капітал товариства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Компанії, що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів товариства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2011 року N 593 (Постанова N 593) (далі - оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України) внесено змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року N 764.

Зокрема, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", визначивши, що повноваження з управління корпоративними правами здійснює зазначене Міністерство. Водночас Кабінет Міністрів України встановив, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.

Абзацом 2 частини 2 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України (Постанова N 593) також передбачено, що державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольча зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Суд не погоджується з доводами позивача про незаконність абзацу 2 частини 2 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України (Постанова N 593), що пояснюється таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з пунктом 5 статті 116 Конституції України, якому кореспондує пункт 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Поміж іншого, до основних повноважень Кабінету Міністрів України у сфері економіки та фінансів, визначених статтею 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", віднесено здійснення відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегування в установленому законом порядку окремих повноважень щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання.

У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (стаття 117 Конституції України та частина 1 статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Законом України "Про управління об'єктами державної власності" визначено правові основи управління об'єктами державної власності.

Управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1 згаданого Закону).

Статтею 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до об'єктів державної власності віднесено, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).

Статтею 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності, серед яких повноваження визначати умови створення та діяльності господарських структур (пункт 4 вказаної статті).

Ураховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що приймаючи рішення про перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"в публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація, 100 % акцій якого знаходиться у державній власності, та забороняючи цьому товариству вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, Кабінет Міністрів України реалізував надане йому пунктом 4 статті 5 вищевказаного Закону повноваження щодо визначення умов створення та діяльності господарських структур.

За таких обставин частина 2 пункту 2 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України (Постанова N 593) відповідає вимогам закону, а тому у суду відсутні підстави для визнання її незаконною та нечинною.

Необхідно зазначити, що відповідно статті 2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України, Закону України "Про захист економічної конкуренції", інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності.

Судом не приймаються до уваги доводи позивача про невідповідність оскаржуваної постанови (Постанова N 593) статті 115 Цивільного кодексу України, статті 85 Господарського кодексу України, статті 12 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до яких господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, а також статтям 317 та 319 Цивільного кодексу України, відповідно до яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Наведене обґрунтовується тим, що вказаними нормами законодавства врегульовано загальні засади реалізації господарськими товариствами права власності, тоді як реалізація цього права господарським товариством, яке є об'єктом управління державної власності, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законодавством про управління об'єктами державної власності.

Також не заслуговують на увагу суду посилання позивача на те, що державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України"не включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, а, відтак, обмеження цього товариства щодо розпорядження майном, переданим до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, не відповідає вимогам частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Згідно з указаною правовою нормою господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Однак, суд вважає, що існування даної норми, імперативної стосовно об'єктів державної власності, включених до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не позбавляє Кабінет Міністрів України права при реалізації наданих йому дискреційних повноважень щодо визначення умов створення та діяльності господарських структур на власний розсуд встановлювати відповідні обмеження у діяльності господарських структур, які не включені до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

Разом з тим необхідно зауважити, що відкриваючи провадження у даній адміністративній справі з урахуванням особливостей, передбачених статтею 171 КАС України, та зобов'язуючи відповідача здійснити публікацію оголошення про відкриття провадження у цій адміністративній справі, суд виходив із того, що предметом оскарження є постанова Кабінету Міністрів України, яка у відповідності дочастини 2 статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" є актом нормативного характеру.

Однак, з аналізу змісту оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України (Постанова N 593) вбачається, що вона не містить норм права та за своєю суттю є рішенням Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих питань, що стосується прав та інтересів кола безпосередньо визначених суб'єктів, до яких не належить позивач. Отже, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України не підлягає застосуванню до позивача, тому не може порушувати його права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів, зокрема, юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

За відсутності порушеного права особи, яка звернулась до суду за його захистом, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 158 - 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 254 КАС України, та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 185 - 187 КАС України.

 

Головуюча, суддя

О. О. Власенкова

Судді:

О. В. Патратій

 

О. В. Головань





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали