КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23.02.2012 р.

Справа N 2а-4616/11/2670


Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Шурка О. І., суддів - Степанюка А. Г., Василенка Я. М., при секретарі - Киричуку Р. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 червня 2011 р. (Постанова N 2а-4616/11/2670), у справі за адміністративним фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, про визнання нечинною окремої частини нормативно-правового акта, встановив:

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати нечинним абзац 4 глави 3 Інструкції про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в частині обов'язку подання заяви про вилучення обтяження об'єкта нерухомого майна судами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 червня 2011 р. (Постанова N 2а-4616/11/2670) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення. Вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, які мають істотне значення для справи, а встановлені судом висновки не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Окружний адміністративний суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позивач аргументує свою позицію тим, що він, як ліквідатор у справі про банкрутство, позбавлений можливості виконувати свої обов'язки, а саме, щодо розпорядження обтяженим майном банкрута, оскільки норми Інструкції на суд покладають обов'язок вчиняти певні дії, в той час, як основним завданням/ціллю суду в Україні є здійснення правосуддя.

Так, Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України N 31/5 від 09.06.99 (у редакції наказу N 85/5 від 18.08.2004) та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 серпня 2004 р. за N 1020/9619, встановлений порядок ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, унесення (одержання) інформації до (з) нього.

Відповідно до п. 2.1, пп. 2.1.2 Положення підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається: державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є Реєстраторами у зв'язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; судами (крім третейських судів) і слідчими органами у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту); органами державної виконавчої служби у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).

Наказом Міністерства юстиції України N 85/5 від 18.04.2004 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України N 1021/9620 18 серпня 2004 р., розроблена Інструкція про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

В абзаці 4 глави 3 Інструкції зазначено, що заява про вилучення обтяження об'єкта нерухомого майна подається державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, судами (крім третейських судів), слідчими органами, органами державної виконавчої служби та іншими особами, які передбачені Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Органи та посадові особи, зазначені в підпунктах 2.1.2 - 2.1.3 пункту 2.1 Положення, надсилають Реєстратору в день накладення (зняття) заборони (арешту) заяву встановленого цим Положенням зразка або постанову про арешт (звільнення з-під арешту) майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (п. 2.2 Положення).

Тобто, органи чи особи, які звернулись до реєстратора з заявою про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна, за сплином обставин, які були підставою для такого обтяження, звертаються з заявою про вилучення обтяження з Реєстру.

Так, оскільки суди мають повноваження щодо накладення арешту на майно, то відповідно, мають повноваження щодо його зняття.

Тому звернення судів в таких випадках з заявою про вилучення обтяження з Реєстру, є цілком обґрунтованим та не порушує права позивача при виконанні ним обов'язків ліквідатора, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач повністю спростував доводи позивача.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 червня 2011 р. (Постанова N 2а-4616/11/2670) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено 28.02.2012.

 

Головуючий, суддя

О. І. Шурко

Судді:

Я. М. Василенко

 

А. Г. Степанюк





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали