ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

21.06.2017 р.

N К/800/9478/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Веденяпіна О. А. (судді-доповідача), Бухтіярової І. О., Приходько І. В., секретар судового засідання - Корецький І. О., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі N 809/2780/14 за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, встановив:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3) звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - Інспекція), в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення за N 0009991702 та відшкодувати витрати на правову допомогу в розмір 10000 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано оскаржене податкове повідомлення-рішення та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 599,26 грн. витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити,

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача Інспекцією складено акт від 08 квітня 2014 року N 1889/09-15-17-02-02-10-1/НОМЕР_2, згідно з яким позивачем порушено терміни сплати згодженого грошового зобов'язання податку на додану вартість протягом строків, визначених пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2014 року за N 0009991702, яким позивачу нараховано 37792,98 грн. штрафних санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, фактичною підставою збільшення штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про несвоєчасну сплату позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість, донарахованих повідомленнями-рішеннями від 13 травня 2009 року N 0018201700/0 та N 0018191700/0, зокрема за затримку на 37,32 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 188965,00 грн.

Вказані податкові повідомлення були оскаржені позивачем у судовому порядку.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року, по справі N 2а-1997/09/0970, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2014 року по справі К/9991/25513/11 вищевказані судові рішення скасовано та задоволено позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2009 року N 0018191700/0 в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 125195 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 62597,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того що прийняте податкове повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки у відповідача відпали правові підстави для сплати суми грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2009 року N 0018191700/0 в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 125195 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 62597,50 грн.

При цьому суди зазначили про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., оскільки чинне законодавство визначає граничні розміри повернення витрат на правову допомогу.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 54.5 статті 54 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 57.3 статі 53 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 57.4 статті 57 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що штрафні санкції податковим органом можуть застосовуватися до платника податків в разі підтвердження судом обґрунтованості нарахування грошових зобов'язань, визначених на підставі податкового повідомлення-рішення, і їх платник податків не сплатив у визначений Податковим кодексом України порядок. При цьому в разі скасування судом рішень, якими визначено грошові зобов'язання, скасуванню підлягають і штрафні санкції, нараховані на таку суму грошового зобов'язання (її частку).

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, незважаючи на скасування в судовому порядку податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2009 року N 0018191700/0 в частині визначення основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 125195 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 62597,50 грн., відповідач не вжив дій щодо скасування штрафних санкцій, що нараховані на зазначену суму грошового зобов'язання.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України податкового повідомлення-рішення за N 0009991702.

В касацій скарзі відповідач вказує на безпідставне стягнення судом першої інстанції витрат на правову допомогу з тих підстав, що чинне законодавство не передбачає витрат, пов'язаних з оплатою допомоги представника в адміністративному процесі.

Колегія суддів, надаючи оцінку такому доводу податкового органу, звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Оскільки відповідачем не спростовано, що представник позивача ОСОБА_5, з яким позивачем укладено договір про надання послуг правового характеру, та якому позивач відповідно до наявного у матеріалах справи платіжного доручення сплатив кошти за надання правової допомоги, є фахівцем у галузі права, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій без наявних на те підстав стягнули витрати на правову допомогу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області відхилити, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

О. А. Веденяпін

 

І. О. Бухтіярова

 

І. В. Приходько




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали