ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14.11.2007 р.

N К-28480/06

Заяву про перегляд судового рішення
Вищого адміністративного суду України задоволено,
ухвалу Вищого адміністративного суду України скасовано
постановою Верховного Суду України
від 14 лютого 2011 року,
справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючого - Ланченко Л. В., суддів - Голубєвої Г. К., Пилипчук Н. Г., Сергейчука О. А., Степашка О. І., при секретарі - Ільченко О. М. (за участю представників: позивача - Ж. В. П., відповідача-1 - Б. І. Г., Б. Н. В., Б. Р. М., відповідача-2 - не з'явився), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 р. у справі N А-1/15 за позовом Закритого акціонерного товариства "Авангард" до Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, Управління державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання ДПІ в Тисменицькому районі надати висновок на відшкодування ПДВ, встановив:

Позивачем заявлено позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Тисменицької МДПІ N 0000092320/0 від 20.02.2006 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 5386647,00 грн., та про зобов'язання надати висновок територіальному держказначейству на відшкодування ПДВ.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 р., позов задоволено повністю.

Відповідачем-1 подана касаційна скарга та доповнення до неї, у якій ставиться питання про скасування судових рішень, з підстав неправильного застосування норм матеріального права, та прийняття нового про відмову в позові.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням приписів пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7, п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", а також п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів) виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу та його представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

Відповідач-2 представників у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений. Справу розглянуто відповідно до приписів ч. 4 ст. 221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено у справі, відповідачем-1 проведено виїзну позапланову документальну перевірку з питань достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад та грудень 2005 р., за результатами якої складено акт N 53-2350-00853582 від 14.02.2006 р.

Перевіркою встановлено, що позивачем, в порушення п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, віднесено до складу податкового кредиту загальної податкової декларації з податку на додану вартість N 3 суми податку на додану вартість від придбання тепло генераторів, комбікормового заводу і лінії по забою птиці (основних засобів), які призначені для виробництва власної сільськогосподарської продукції, у жовтні 2005 р. в сумі 19980 грн., у листопаді 2005 р. в сумі 5366667 грн.

На підставі акту перевірки прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 5386647,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у жовтні та листопаді 2005 р. понесено витрати на придбання теплогенераторів та проведено попередню оплату за комбікормовий завод та повнокомплектний завод по забою та переробці птиці, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, платіжними дорученнями, виписками з банку, податковими накладними.

На підставі отриманих податкових накладних позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту у загальних податкових деклараціях з ПДВ N 3 за жовтень, листопад 2005 р., визначив суму бюджетного відшкодування у деклараціях за листопад та грудень 2005 р. та напрямок відшкодування - перерахування на рахунок платника у банку.

Враховуючи особливості діяльності позивача, ним подавались до податкової інспекції три види податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень і жовтень 2005 р.: N 1 (скорочена), що складається на підстав п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"; N 2 (скорочена), що складається на підставі п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", N 3 - загальна декларація.

Згідно п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 року (зі змінами та доповненнями) сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватись до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти у повному обсязі спрямовується виключно на виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо у живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 805 від 12.05.99 року "Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі" (надалі - постанова КМУ N 805).

Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", зупинено дію пункту 7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконанняп. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 271 від 26.02.99 року "Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлених на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини" (надалі - постанова КМУ N 271).

Відповідно до п. 4 постанови КМУ N 271 на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду.

Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що постанова КМУ N 271, не містить жодних вказівок щодо правил відображення сум податкового кредиту при придбанні сільгоспвиробником основних фондів.

Пунктом 2 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі (постанова КМУ N 805) визначено, що сільськогосподарські товаровиробники реалізують переробним підприємствам усіх форм власності молоко і м'ясо в живій вазі відповідно до укладених договорів, нараховуючи податок на додану вартість за нульовою ставкою. При цьому податковий кредит, що складається із сум податку на додану вартість, сплачених сільськогосподарськими товаровиробниками у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу власних валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається до податкової декларації платника податку за звітний період, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, з відшкодуванням з бюджету податкового кредиту за цією декларацією.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як передбачено пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активі, які підлягають амортизації, згідно із ст. ст. 8 і 9 та пп. 7.9.4 п. 7.9 ст. 7 цього Закону.

Виходячи з аналізу наведених норм, судова колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій, що позивач, включивши суми ПДВ, сплачені в зв'язку з придбанням основних засобів, у загальну податкову декларацію з податку на додану вартість N 3, не порушив порядку складання спеціальної податкової декларації з податку на додану вартість, правомірними.

Крім того, пп. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", яким зупинено дію п. 7.7 ст. 7, п.10.1, п.10.2 ст. 10 даного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва. Зазначені кошти (суми податку на додану вартість) залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Вищезгадана норма Закону України "Про податок на додану вартість" не містить прямої вказівки на її застосування при здійсненні операцій, пов'язаних з тим чи іншим придбанням сільськогосподарським товаровиробником основних засобів та матеріально-технічних ресурсів.

Враховуючи, що позивачем дотримано вимоги пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" при розрахунку сум, що підлягають відшкодуванню з бюджету, заявлена до стягнення сума бюджетної заборгованості була сплачена позивачем як податок на додану вартість у ціні придбаних ним товарів, що підтверджується копіями платіжних доручень про перерахування коштів на користь інших платників податків в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з врахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання, суди попередніх інстанцій, дійшли вірного висновку про обґрунтованість позову.

Доводи, викладені у касаційні скарзі, не беруться судом до уваги, оскільки не спростовують фактичних обставин справи встановлених судом.

Ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2006 р. - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали