ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

29.03.2011 р.

N К-10968/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача - Голубєвої Г. К., суддів: Карася О. В., Рибченка А. О., Федорова М. О., Шипуліної Т. М., при секретарі судового засідання - Навасардян М. Г., розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 року у справі N 2а-3893/08 (22-а-20488/08) за позовом Державного підприємства "Свердловантрацит" до Державної податкової інспекції у м. Свердловську про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, встановив:

У січні 2008 року Державне підприємство "Свердловантрацит" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Свердловську про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13.02.2007 року N 000057/1840/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.09.2008 року у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено та визнано недійсним спірне податкове повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки дотримання граничних строків сплати податкового зобов'язання по збору за геологорозвідувальні роботи відповідачем було встановлено порушення вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III), у зв'язку з чим було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 13.02.2007 року N 000057/1840/0 про нарахування штрафу в розмірі 50 % за затримку більше ніж на 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по збору за геологорозвідувальні роботи за лютий 2005-жовтень 2006 року у сумі 1351095, 86 грн.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, відповідні суми збору за геологорозвідувальні роботи, що сплачувались позивачем з метою погашення поточних зобов'язань, податковим органом було зараховано у рахунок погашення податкового боргу підприємства за минулі роки.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону N 2181-III визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Апеляційним судом правильно зазначено, що вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.03.2004 за N 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону N 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом N 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності дій відповідача при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 року у справі N 2а-3893/08 (22-а-20488/08) залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 31.03.2011 р.

 

Головуючий

Г. К. Голубєва

Судді:

О. В. Карась

 

А. О. Рибченко

 

М. О. Федоров

 

Т. М. Шипуліна

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали