ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.04.2012 р.

N К-36757/10


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Конюшка К. В., суддів: Гончар Л. Я., Гордійчук М. П., при секретарі Домбровському І. В., за участю представників: позивача - Білецької А. К., відповідача - Фоміної Т. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 року у справі N 18/33 (2-а-11372/08/08) за позовом Асоціації "НАМ" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання рішення нечинним, встановив:

У жовтні 2008 року Асоціація "НАМ" звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання нечинним рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення N 1063 від 11.07.2007 року та заборону відповідачу застосовувати вказане рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що спірне рішення про затвердження Методики розрахунків ліцензійного збору за видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії на мовлення та ліцензії провайдера програмної послуги є протиправним та порушує принцип державної політики, встановлений статтею 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

За посиланням відповідача, Асоціація "НАМ" не є тим суб'єктом, до якого може бути заснована Методика розрахунків ліцензійного збору за видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії на мовлення та ліцензії провайдера програмної послуги, та вона не має права на звернення до суду зі вказаним позовом. Крім того, відповідачем зазначено про те, що рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення N 1063 від 11.07.2007 року є таким, що прийнято на підставі, в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення N 1063 від 11.07.2007 року таким, що не відповідає Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та визнано його нечинним.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення N 1063 від 11.07.2007 року було затверджено нову редакцію Методики розрахунків ліцензійного збору за видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії на мовлення та ліцензії провайдера програмної послуги.

Відповідно до частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно з пунктом 1.1 статті 1 установчого договору Асоціації "НАМ" дана асоціація є договірним об'єднанням підприємств, яке не є господарським товариством чи підприємством та не проводить господарської діяльності, основним напрямком діяльності НАМ є створення та розвиток цивілізованого ринку телерадіомовлення.

Пунктами 2.1 та 2.7 вказаного установчого договору визначено, що НАМ не здійснює господарської діяльності та не має на меті одержання прибутку. НАМ не здійснює самостійної підприємницької діяльності та не укладає будь-яких договорів (контрактів) щодо спільної підприємницької діяльності, не засновує і не виступає співзасновником суб'єктів господарювання, не здійснює контролю або управління.

Відповідно до приписів статті 24 Закону України від 21.12.93 року N 3759-XII "Про телебачення і радіомовлення" юридична особа (суб'єкт господарювання), яка має на меті отримати (продовжити) ліцензію на мовлення, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії за встановленою формою. Національна рада може залишити заяву про видачу (продовження) ліцензії без розгляду відповідно до вимог статті 29 цього Закону. За результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення про видачу (продовження) ліцензії або про відмову у видачі (продовженні) ліцензії відповідно до вимог цього Закону.

Статтею 24 вказаного Закону визначено: заява про видачу ліцензії на мовлення залишається без розгляду, якщо: а) заяву подано (підписано) особою, яка не має на це повноважень; б) заяву подано з порушеннями вимог статті 24 цього Закону; в) раніше видано ліцензію телерадіоорганізації з тією ж назвою і на тій же території мовлення. 2. Про залишення заяви без розгляду заявнику повідомляється у письмовій формі з викладенням причин протягом семи робочих днів після реєстрації заяви. 3. Після усунення причин, що були підставою для залишення заяви без розгляду, заява розглядається по суті в порядку і строки, що встановлені цим Законом. 4. Якщо причини, що були підставою для залишення заяви без розгляду, було усунуто до завершення терміну подачі заяв для участі у конкурсі на отримання ліцензій, телерадіоорганізація допускається до участі в конкурсі.

У березні 2009 року Асоціацією "НАМ" було подано до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення заяву про видачу ліцензії на мовлення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, і з цим погодився суд апеляційної інстанції, що Асоціація "НАМ" є тим суб'єктом, який мав право оскаржити названий акт з огляду на те, що цим суб'єктом було подано до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення заяву про видачу ліцензії на мовлення.

Проте суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитись із названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 32 Закону України від 21.12.93 року N 3759-XII "Про телебачення і радіомовлення" рішення про видачу ліцензії на мовлення приймається Національною радою одночасно з рішенням про переможця конкурсу на отримання ліцензії. При позаконкурсному розгляді заяви про видачу ліцензії на мовлення Національна рада приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії відповідно до вимог статті 30 цього Закону. Ліцензія на мовлення видається заявнику на підставі рішення Національної ради про видачу ліцензії не пізніше ніж у десятиденний термін після внесення ним ліцензійного збору, що підтверджується відповідним документом органу Державного казначейства України. У разі якщо Національна рада прийняла рішення про інший порядок сплати ліцензійного збору, ліцензія видається заявнику не пізніше ніж у тридцятиденний термін після прийняття рішення про видачу ліцензії на мовлення.

Пунктами 9.1 та 9.2 Методики розрахунку розмірів ліцензійного збору за видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії на мовлення та ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої рішенням Національної ради з питань телебачення та радіомовлення від 22.11.2006 року N 1005, визначено, що після ухвалення Національною радою рішення про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії на мовлення та ліцензії провайдера програмної послуги здійснюються розрахунки згідно з цією методикою та видається керівникові телерадіоорганізації або її уповноваженому представнику, який діє на підставі письмового доручення, рахунок на сплату ліцензійного збору. Ліцензійний збір сплачується протягом місяця з дня прийняття Національною радою рішення про видачу ліцензії, якщо Національна рада не передбачила інший порядок сплати ліцензійного збору.

Тобто підставою для сплати ліцензійного збору є відповідне рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про видачу ліцензії на мовлення.

З матеріалів справи вбачається, що таке рішення відносно Асоціації "НАМ" Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення не приймалося.

Проте зазначена обставина не була врахована судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Суд касаційної інстанції зазначає, що звернення Асоціації "НАМ" із заявою про видачу ліцензії на супутникове мовлення (вже під час судового розгляду) не створювало обов'язку зі сплати позивачем ліцензійного збору до прийняття відповідачем рішення про видачу ліцензії.

Таким чином, оскільки рішення щодо видачі ліцензії на мовлення відносно Асоціації "НАМ" не приймалося, то в останньої не виникло обов'язку сплачувати ліцензійний збір. Тому рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення N 1063 від 11.07.2007 року не порушувало будь-яких прав позивача та не створювало для нього жодних обов'язків. У зв'язку з чим позовні вимоги з тих підстав, на які послався позивач в обґрунтування своїх вимог, не підлягали задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові акти названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції постановив:

Касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та в порядку, визначені статтями 237 - 2391 КАС України.




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали