ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26.10.2011 р.

N К-14791/07


Ухвалу скасовано(згідно з постановою Верховного Суду України від 28 лютого 2012 року) (Постанова N 21-28а12)

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів: головуючого, судді - Пилипчук Н. Г., суддів: Бившевої Л. І., Ланченко Л. В., Лосєва А. М., Нечитайла О. М., при секретарі - Кравченко В. О. (за участю представника позивача Д. В. М.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області на постанову господарського суду Полтавської області від 17.01.2007 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2007 у справі N 8/503 за позовом Лохвицької районної санітарно-епідеміологічної станції до Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області про визнання нечинним рішення, встановив:

Постановою господарського суду Полтавської області від 17.01.2007, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2007, позов задоволено. Визнано нечинним рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області від 29.11.2006 N 90 про застосування економічних санкцій у вигляді стягнення до бюджету суми порушення - 6286,23 грн. та штрафу у сумі 12572,46 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Лохвицької районної санітарно-епідеміологічної станції 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Державна інспекція з контролю за цінами в Полтавській області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права та надання неправильної оцінки обставинам справи, наголошуючи на тому, що розміри тарифів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" від 27.08.2003 N 1351, є фіксованими, що включають в свою структуру розмір передбачених законодавством податків та обов'язкових зборів, що, в свою чергу, виключає додавання до них будь-яких інших показників (податків, зборів).

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області від 29.11.2006 N 90 про визначення позивачеві до сплати до бюджету 6286,23 грн. (сума завищення тарифів за послуги при розрахунках з підприємствами та організаціями) та 12572,46 грн. штрафу прийнято на підставі акта перевірки від 21.11.2006 N 000385 за період: 2005 рік та 9 місяців 2006 року.

Актом перевірки зафіксовано, що при застосуванні тарифів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" від 27.08.2003 N 1351, райсанепідемстанція неправомірно додатково стягнула ПДВ у розмірі 20 % до фіксованих тарифів.

Лохвицька районна санітарно-епідеміологічна станція є бюджетною установою, яка керується у своїй діяльності вимогами Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.94 N 4004-XII.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.94 N 4004-XII оплата зазначених послуг здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Позиція Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області полягає у тому, що при наданні послуг, визначених у ст. 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", податок на додану вартість постачальником таких послуг не нараховується, оскільки тарифи, що затверджені Кабінетом Міністрів України "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" від 27.08.2003 N 1351, є фіксованими, що включать в себе всі витрати та податки.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається інспекція з контролю за цінами, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 N 507-XII державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією інспекції з контролю за цінами щодо включення до встановлених Кабінетом Міністрів України тарифів на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, витрат з податку на додану вартість.

Кабінетом Міністрів України у постанові "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" від 27.08.2003 N 1351 не визначено, що затверджені тарифи включають в себе податки, збори (обов'язкові платежі), зокрема податок на додану вартість.

До того ж, цінам чи тариф як економічні категорії, що визначають розмір оплати за товари (послуги), не включають в себе податок на додану вартість. Ціна чи тариф, що визначають розмір оплати за товари (послуги), є категоріями, які використовуються при визначенні бази оподаткування даним податком, що випливає із положень п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР.

Виходячи зі змісту статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 N 1251-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) ставки, механізм справляння податків і зборів установлюються і змінюються виключно законами України про оподаткування.

Законом, який на час виникнення спірних правовідносин визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України "Про податок на додану вартість", у межах якого діяв платник податку (позивач) при здійсненні операції з поставки товарів та послуг, що є об'єктом оподаткування у розумінні даного Закону.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень державної дисципліни цін, та відповідно, безпідставного застосування до позивача економічних санкцій, визначених Інструкцією про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженою наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 N 298/519 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.12.2001 за N 1047/6238.

Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції ухвалив:

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Полтавській області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Полтавської області від 17.01.2007 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.05.2007 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

Н. Г. Пилипчук

Судді:

Л. І. Бившева

 

Л. В. Ланченко

 

А. М. Лосєв

 

О. М. Нечитайло





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали