ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27.04.2010 р.

N К-20351/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючої - судді Васильченко Н. В., суддів - Розваляєвої Т. С., Леонтович К. Г., Чалого С. Я., Черпіцької Л. Т., при секретарі - Сорокіній Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області на постанову господарського суду Закарпатської області від 11 лютого 2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2008 р. у справі за позовом ДП "Закарпатське вертолітне виробниче об'єднання" до управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області про визнання нечинним рішення, встановила:

Державне підприємство Закарпатське Вертолітне Виробниче Об'єднання звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області, в якому просив визнати недійсними рішення управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі про застосування фінансових санкцій за N 446 від 16.08.2007 р. - на суму 31470,94 грн., N 534 від 04.10.2007 р. на суму -1105,66 грн., за N 639 від 15.11.2007 р. на суму -17268,95 грн. та вимоги управління ПФУ про сплату боргу зі страхових внесків за N Ю-7 від 04.09.2007 р. на суму 28911,79 грн. та N Ю-7 від 03.10.2007 р. на суму -13294,93 грн.

Звертаючись до суду із позовом, позивач послався на те, що ухвалою господарського суду Закарпатської області від 19 липня 2007 року N 6/92 було порушено провадження у справі про банкротство ДП "Закарпатське вертолітне виробниче об'єднання" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 11 лютого 2008 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2008 р. позов задоволено частково. Визнані недійсними рішення управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за N 446 від 16.08.2007 р., N 534 від 04.10.2007 р., N 639 від 15.11.2007 р. Визнано недійсною вимогу управління Пенсійного Фонду України в Тячівському районі про сплату боргу N Ю-7 від 04.09.2007 р. В іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення відповідача про застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувані рішення управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі про застосування фінансових санкцій є протиправними та не відповідають вимогам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Недійсність вимоги управління Пенсійного Фонду України в Тячівському районі про сплату боргу N Ю-7 від 04.09.2007 р. суди обґрунтували тим, що станом на день винесення вказаної вимоги - 04.09.2007 р. позивачем було сплачено заборгованість в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Закарпатської області від 11 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 р. відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за N 446 від 16.08.2007 р. Скарга мотивована невірним застосуванням судами норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження обставин, обґрунтованості застосуванням норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав до задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України від 14 травня 1992 р. N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно статті 1 вказаного Закону термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини першої статті 11 та частини четвертої статті 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином дія мораторію триває протягом усього строку провадження у справі про банкрутство, включаючи усі його процедури, за винятками, передбаченими законом (Аналогічна думка з цього приводу викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 15 "Про судову практику в справах про банкрутство")

Як вбачається із статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій відповідають вищевказаним вимогам, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судами вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обгрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено. Твердження касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Тячівському районі Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Закарпатської області від 11 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2008 р. у справі N 8/260 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як в порядку, у строки та з підстав, визначених ст. ст. 237 - 239 КАС України.

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали