КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

12.10.2010 р.

Справа N 2а-2383/10/2670

Ухвалу залишено без змін(згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2011 року) (Ухвала N К-35980/10)

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді Федорової Г. Г., суддів: Вівдиченко Т. Р., Коротких А. Ю., при секретарі: Скирді Б. К., за участю: позивачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, представника відповідача - ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Київської міської державної адміністрації, за участю третіх осіб: Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_9, про визнання нечинним розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року, встановив:

У лютому 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (далі - позивачі) звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовами до Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач), в яких просили визнати нечинним з 31 серпня 2010 року розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" від тієї ж дати, яке на думку позивачів порушує їх конституційні права як власників квартир жилих будинків в частині користування допоміжними підвальними приміщеннями, які є складовими частинами жилих будинків як об'єктів нерухомості.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2010 року адміністративну справу N 2а-2383/10/2670 за позовом ОСОБА_5 до Київської міської державної адміністрації про визнання нечинним розпорядження N 1820 від 31.08.2001 року та адміністративну справу N 2387/10/2670 за позовом ОСОБА_6 до Київської міської державної адміністрації про визнання нечинним розпорядження N 1820 від 31.08.2001 року об'єднано в одне провадження.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Київської міської державної адміністрації, за участю третіх осіб: Головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_9, про визнання нечинним розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року, відмовлено.

Позивачі, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернулися з апеляційними скаргами, в яких зазначають, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2010 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити їхні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Київською міською державною адміністрацією у межах наданих їй повноважень було видано розпорядження N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", інформацію про яке було розміщено на сторінці 10 в пункті 12 переліку нормативно-правових актів під назвою "Офіціоз нормативно-правові акти", що є Додатком до газети "Хрещатик" випуск N 56 від 19.03.2002 року (а. с. 9 - 10). При цьому повний текст спірного розпорядження в газеті "Хрещатик" не друкувався, про що свідчить повідомлення, викладене в листі головного редактора газети "Хрещатик" від 11.02.2009 року N 42 (а. с. 23).

Згідно Висновку Київського регіонального відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини і основоположних свобод щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на практиці з Європейського суду з прав людини від 20.08.2009 року N 9383/0/11-09, спірне розпорядження (із подальшими змінами та доповненнями) було визнано таким, що не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. На підставі даного Висновку, Головним управлінням юстиції м. Києві було видано наказ від 02.09.2009 року N 1086/02 "Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта", у відповідності до якого 3 листопада 2009 року спірне розпорядження відповідача було виключено з державного реєстру нормативно-правових актів, про що свідчить оголошення, розміщене в газеті "Шевченківське слово" N 3 (48) за грудень 2009 року. Вказане стало підставою для видачі виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядження N 1400 від 16.12.2009 року, яким зокрема було скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна".

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами було пропущено річний строк звернення до суду з адміністративними позовами, що стало підставою для застосування до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції, що діяла до 07.07.2010 року).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині та вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.99 N 586-XIV (далі по тексту - Закон N 586-XIV) місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Згідно частин 1, 2 статті 6 Закону N 586-XIV, на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділі - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 13 Закону N 586-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить зокрема вирішення питань щодо управління майном.

Положенням статті 19 Закону N 586-XIV визначено повноваження місцевих державних адміністрацій в галузі управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики, де в пункті 2 частини 1 вказаної статті передбачено, що місцевим державним адміністраціям надано право здійснювати управління майном інших суб'єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 є співвласником квартири АДРЕСА_1, а позивач ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_2. Вказані жилі будинки мають допоміжні підвальні приміщення, які на думку позивачів є спільною приватною власністю всіх мешканців (власників та співвласників) квартир даних будинків та є складовими частинами жилих будинків як об'єктів нерухомості.

З метою удосконалення роботи з оформлення права власності та видачі свідоцтв на об'єкти права власності та нерухомого майна, Київською міською державною адміністрацією на виконання вимог Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 року N 121, було видано розпорядження, яким затверджено Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна. Так, підпунктом 2.3 пункту 2 вказаного Положення передбачалося, що об'єктами нерухомого майна, на які оформляється право власності з видачею свідоцтв, є вбудовані в житлові будинки та прибудовані до житлових будинків нежитлові приміщення (в тому числі комори, інші приміщення побутового призначення).

Наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 02.09.2009 року N 1086/02 було скасовано рішення про державну реєстрацію розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року та внесено відомості про це до Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (а. с. 66).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.12.2009 року N 1400 спірне розпорядження відповідача було скасовано (а. с. 15).

Відповідно до пунктів 2, 4 Положення про державну реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 року N 731 (далі - Положення), Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Згідно абзацу 3 пункту 6 вказаного Положення, державну реєстрацію нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, територіальних органів центральних органів виконавчої влади здійснюють головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Підпунктом "в1" пункту "в" пункту 17 Положення передбачено, що рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано зокрема у зв'язку одержання висновку Мін'юсту, Головного управління Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Процедура скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, визначається Порядком скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 р. N 32/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 липня 2000 р. за N 458/4679).

Відповідно до пункту 3 Порядку, скасування рішення про державну реєстрацію застосовується до нормативно-правових актів, які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України або територіальних управліннях юстиції і є чинними на момент скасування рішення про державну реєстрацію (акти, які не визнано такими, що втратили чинність, у встановленому законодавством порядку), а також зареєстрованих нормативно-правових актів, визнаних нечинними судом.

Положенням пункту 4 Порядку визначено підстави для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта, однією з яких є одержання висновку Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини (пп. 4.4 п. 4 даного Порядку).

Згідно пункту 5 Порядку, скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта здійснює орган державної реєстрації, який здійснив державну реєстрацію цього акта.

При цьому слід зауважити, що під поняттям нормативно-правого акту розуміють офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для неозначеного кола суб'єктів, та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права).

Нормативний акт повинен відповідати принципам верховенства права, законності, прийматися уповноваженим на те суб'єктом, у визначеній законом формі та за встановленими процедурою і правилами нормотворчої техніки, не може суперечити актам вищої юридичної сили, повинен офіційно доводитися до відома населення в установленому законом порядку. Основними видами нормативних актів є закони і підзаконні акти. До підзаконних нормативно-правових актів зокрема належать розпорядження голів місцевих державних адміністрацій як місцевих органів виконавчої влади.

Дія нормативного акта починається з моменту набрання ним чинності і закінчується моментом припинення його чинності. Нормативний акт чи окремі його норми не мають зворотної дії в часі, крім випадків, якщо вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи. Надання нормативному акта зворотної дії, яке тягне за собою обмеження прав та свобод громадян, не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, дія розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" не була спрямована на обмеження або ж порушення прав позивачів як законних власників квартир жилих будинків, що знаходяться по провулку Десятинному, 7 та по вул. Костьольній, 8 у м. Києві, оскільки дане розпорядження не являється актом індивідуальної дії.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на підставі оскаржуваного розпорядження виникли правовідносини (оформлено право власності на сотні об'єктів нерухомості і видано відповідну кількість свідоцтв про право власності фізичним і юридичним особам), які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин у порівнянні з відвернутою. Водночас позивачі не надали суду доказів щодо порушення їх прав, свобод та інтересів дією оскаржуваного акту, починаючи з моменту його прийняття.

Що стосується тверджень позивачів щодо порушення їх прав як власників квартир в частині обмеження користування допоміжними приміщеннями жилих будинків, колегія суддів зауважує, що нечинний нормативно-правовий акт не може порушувати права, свободи та інтереси фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, які підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства згідно з положенням ч. 1 ст. 2 КАС України, оскільки нечинний нормативно-правовий акт не породжує будь-яких прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин.

Між тим, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що спірне розпорядження відповідача втратило свою чинність з моменту його скасування, а тому вимоги позивачів в частині визнання його нечинним з моменту видачі уповноваженим на те суб'єктом владних повноважень є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Що стосується висновку суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 99 КАС України у зв'язку з пропуском позивачами річного строку звернення до суду з адміністративними позовами, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з адміністративними позовами 19 лютого 2010 року, про що свідчать відповідні відмітки суду першої інстанції, із зазначенням вхідних реєстраційних номерів та дати отримання позовних заяв.

В письмових запереченнях, що містяться в матеріалах вказаної справи, відповідач наполягав на застосуванні до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 100 КАС України та просив відмовити в задоволенні позовів з цих підстав (а. с. 206 - 208).

Колегія суддів звертає увагу на наявність в матеріалах справи копії листа заступника начальника Головного управління комунальної власності N 042/13/1-3546 від 05.06.2007 року, адресованого голові ОСББ "Костьольна-8" ОСОБА_6, в якому зокрема міститься посилання на розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна".

Крім того, з наявних в справі копій наказів Головного управління комунальної власності м. Києва N 1867-В від 29.12.2005 року та N 83-В від 02.02.2006 року "Про оформлення власності на об'єкт нерухомого майна" вбачається, що дані накази були прийняті на виконання спірного розпорядження відповідача, а в листі Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.06.2008 р. за N 042/1/4-3850, адресованого голові ОСББ "Костьольна-8" ОСОБА_6, також міститься посилання на розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року "Про затвердження положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна".

В матеріалах справи також міститься копія листа-відповіді Головного управління комунальної власності м. Києва від 25.03.2008 р. за N 042/13/1-2039, адресованого голові ОСББ "Десятинка" ОСОБА_5, в якому міститься посилання на спірне розпорядження Київської міської державної адміністрації N 1820 від 31.08.2001 року. Даний лист ОСОБА_5 було отримано 25.03.2008 р.

Таким чином вказані обставини дають підстави зробити висновок, що про наявність спірного розпорядження позивачам стало відомо задовго до їх звернення до суду з адміністративними позовами, що вказує на пропущення ними процесуального строку, визначеного частиною 2 статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 07.07.2010 року), без поважних причин.

При цьому, клопотань про поновлення річного строку звернення до суду позивачі не подавали, оскільки не вважали його пропущеним та не вбачали підстав, які б вказували на пропуск ними вказаного строку.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2010 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано - 21.10.2010 р.

 

Головуючий, суддя

Г. Г. Федорова

Суддя

Т. Р. Вівдиченко

Суддя

А. Ю. Коротких

 




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали