ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

25.08.2009 р.

N К-1871/09


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача - Рибченка А. О., суддів: Брайка А. І., Карася О. В., Маринчак Н. Є., Федорова М. О., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2008 року у справі N 2-а-3838/08 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (за участю прокуратури Івано-Франківської області) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДПІ в м. Івано-Франківську про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень N 0016681700/0 від 05.05.2008 року та N 0016691700/0 від 05.05.2008 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008 року, позов задоволено.

Вказані судові рішення вмотивовані тим, що комісійна винагорода в сумі 123004 грн., яку отримав позивач в третьому кварталі 2006 року, і є виручкою підприємця в розумінні приписів Указу N 727/98.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, ДПІ в м. Івано-Франківську звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008 року і постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2008 року та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна комплексна документальна перевірка з питань дотримання вимог законодавства про оподаткування ПП ОСОБА_1. за період з 05.07.2006 року по 31.12.2007 року, за результатами якої складено акт N 2315/17-3/2481719155 від 16.04.2008 року.

Даною перевіркою встановлено наступні порушення:

- статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" N 727/98 від 03.07.98 року (далі - Указ N 727/98), пункту 19.1 статті 19 Закону України від 22.05.2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб", статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 року N 13-92, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 110332,40 грн.;

- пункту 4.7 статті 4, підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Закону України від 03.04.97 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", підпункту "а" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 1130436 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення N 0016681700/0 від 05.05.2008 року та N 0016691700/0 від 05.05.2008 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання відповідно зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 110332,40 грн. та податку на додану вартість в сумі 1698204 грн., в тому числі 1130436 грн. за основним платежем та 567768 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визначаючи податкове зобов'язання, податкова інспекція виходила з того, що позивач, який в період з 05.07.2006 року по 31.07.2007 року перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснював господарську діяльність по реалізації будівельних матеріалів згідно договорів комісії N 2 від 07.07.2006 року та N 1 від 02.01.2007 року. У третьому кварталі 2006 року, згідно поданих звітів платника єдиного податку, він отримав виручку від реалізації товарів в сумі 123004 грн., а згідно банківської виписки про рух коштів по розрахунковому рахунку сума отриманої виручки за цей період складає 1922797,29 грн., тобто більше 500000 грн. В зв'язку з цим, як вважає відповідач, позивач з наступного четвертого кварталу 2006 року повинен був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності і зареєструватись як платник податку на додану вартість, однак цього не зробив.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

У перевіряємий контролюючим органом період позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.

На підставі договорів комісії N 2 від 07.07.2006 року та N 1 від 02.01.2007 року, укладених з ТОВ "Бізон-ІФ", позивач здійснював господарську діяльність по реалізації будівельних матеріалів.

Відповідно до абзацу 5 статті 1 Указу N 727/98 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

11.04.2001 року листом N 06-10/206 Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності надав роз'яснення, що у нормах Указу Президента України N 727/98 від 03.07.98 року мова може йти лише про виручку від реалізації (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг), що належать суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі за правом власності; обсяг виручки фізичної особи - СПД, який є платником єдиного податку згідно з Указом та здійснює діяльність згідно з договором комісії і виступає у цьому договорі комісіонером, складається з сум комісійної винагороди, отримуваної таким комісіонером згідно з договором комісії.

Відповідно до листів Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва N 2588 від 04.04.2006 року, N 2274 від 24.03.2006 року, N 2151 від 05.04.2004 року та N 9375 від 26.10.2005 року кошти, що надійшли транзитом на розрахунковий рахунок суб'єкта підприємницької діяльності - платника єдиного податку, не є власність цього суб'єкта, оскільки підлягають обов'язковій передачі третій особі, а тому ці кошти не є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) чи доходом суб'єкта підприємницької діяльності. Тобто ці кошти не можуть бути включені до складу виручки від реалізації платника єдиного податку - фізичної особи. До складу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у даному випадку може бути включена тільки сума комісійної винагороди.

В спірному випадку, як вірно вважали суди попередніх інстанцій, комісійна винагорода в сумі 123004 грн., яку отримав позивач в третьому кварталі 2006 року, і є виручкою підприємця в розумінні приписів Указу N 727/98 та не перевищує встановлений статтею 1 Указу N 727/98 розмір 500000 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач діяв виключно в межах цивільно-правового правочину (угоди) комісії, не набував права власності як на реалізований товар, так і на грошові кошти, отримані від його реалізації, а фактично вчиняв юридичні дії на підставі повноважень, наданих йому безпосереднім власником.

Таким чином, позивач правомірно у відповідності до вимог Указу N 727/98 включав до обсягу виручки за здійснення операцій з реалізації будівельних матеріалів лише суму комісійної винагороди, передбачену в договорах комісії.

Відповідач же безпідставно вважає виручку від реалізації будівельних матеріалів згідно Указу N 727/98 як загальну суму надходжень коштів на розрахунковий рахунок позивача. А відтак донарахування позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість було неправомірним.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2008 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську відхилити, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

 

Головуючий:

А. О. Рибченко

Судді:

А. І. Брайко

 

О. В. Карась

 

Н. Є. Маринчак

 

М. О. Федоров





 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали